П`ятниця, 17.11.2017, 20:07

З об'єктивних причин сайт "Хронікер" (hroniker.net) не оновлюватиметься. Читачі порталу можуть ознайомлюватись із новинами нашого міста культурно-мистецького спрямування в групі "Вконтакті" -https://vk.com/kp_hroniker. Тому якщо ви є користувачем цієї соціальної мережі - долучайтесь)

Незабаром у Кам’янці


Головна » Фестивалі

Поки «червоні» нервово покурюють в парку за Ратушею, сидячи в засідці, УНРівці вже проривають блокаду денікінців біля закинутого універмагу Старого міста. Сутичка триває кільканадцять хвилин. Ворог отримує поразку. Тепер черга здати місце бою – за червоноармійцями. Постріли гвинтівок, вибухи гармат, строчіння кулеметів, десятки полеглих вояків… І фортуна – знову на боці армії УНР. Переможці дають про себе знати кількома пострілами в небо, переможені – відступають. 

 

Приблизно так виглядала сутичка за Кам’янець в 1919 році, коли наше місто було столицею Української Народної Республіки. Цій події ось уже вдруге міське військово-історичне товариство під керівництвом Олександра Заремби за підтримки міської влади та історичного музею-заповідника присвятило Міжнародний військово-історичний фестиваль «Остання столиця».


Фестиваль, присвячений кам’янецькому періодові перебування уряду УНР та героїці перших визвольних змагань 1917-1921 рр., зібрав цього року вдвічі більше учасників – близько 150 з України, Словакії та Росії.


Причому, були представлені вже не дві, а три воюючі сторони – до червоноармійців та УНРівців долучилися білогвардійці. 


Хоча судячи з вигуків глядачів, суттєвої різниці вони не бачили між вояками. Дехто навіть викрикував, що то німці йдуть. 



Втім, самі реконструктори відтворенням подій тих буремних років, озброєнням та спорядженням займаються серйозно і професійно, неодноразово беруть участь у подібних заходах. Як наприклад, Владислав Куценко з чоти пішої розвідки Третьої Залізної Дивізії Дієвої армії УНР (Київ). За словами реконструктора, на «Останній столиці» він вже вдруге. Його група займається багатьма історичними періодами, і УНР зокрема. Так, беруть участь щонайменше в двох заходах на рік, ось планують поїхати до Польщі.



Ще один київський клуб «Повстанець», члени якого на «Останній столиці вжилися в роль червоноармійців, навіть привезли з собою маленького хлопчика. Ярослав, хоч і дитина, але на рівні веде себе з дорослими колегами, знає як правильно тримати гвинтівку, до того ж, не боїться позувати на камеру. Одним словом, підростає великий реконструктор.


Хлопці з «Повстанця» розповідають, що все спорядження – їхнє, тільки ось важко носити за собою кулемет. Але така вже нелегка ця справа: хочеш бути вояком – будь підготовленим як морально, так і фізично.


Отож перший бій відбувся в парку за Ратушею. Кам’янчани та гості міста спостерігали за просто таки пекельною сутичкою, в прямому сенсі цього слова.


Додайте до страшенної спеки безжальний бій – і матимете загальну картинку дійства.




Тепер розумію, чому в центр подій міліція не підпускала звичайних громадян і обгородила територію стрічкою. Опинитися в вирі подій, коли під вухами так стріляє (хоч і холостими набоями), що на кілька секунд втрачаєш слух і дезорієнтуєшся в просторі, - дійсно страшно.







Проте судячи зі слів самих реконструкторів – їм до цього не звикати. «Ой, це такий драйв, - розповідає в запалі одразу після бою Ярослав Михайлов з київського клубу «Вистріл», - Море емоцій, відчуття неймовірні». 


Але що то за відчуття - я зрозуміла пізніше, наступного дня, коли відбувся другий бій за Карвасари.


Глядачів, як таких, не було. Що дуже добре для них самих, оскільки ніхто нікого не контролював. Хіба місцеві жителі поналякувалися й повиходили зі своїх домівок або ж поодинокі туристи, що зачувши постріли десь під Турецьким мостом, вирішили спуститися і перевірити в чому справа. 




Частина бою проходила біля Хресто-Воздвиженської церкви (там нас і накрили гучними вистрілами і «білі», і «червоні»).






Потім війська відправилися вище по стежці, на поле, в бік Довжка. Сил більше не мала, тож чим завершився бій – не знала. По допомогу, вже трішки пізніше, звернулася до Олександра Заремби, котрий пояснив, що ж то за сутичка була і хто кого. 




«Це був навчальний бій піших підрозділів у досить складних умовах подільського ландшафту. Взвод УНР прикривав відхід основних сил Української дивізії, яких переслідували «червоні». Розвідувальний відділ «білих» вклинився в бій між «червоними» та УНРівцями. Ось така життєва ситуація того часу, щоправда, не для Кам’янця, а для Наддніпрянщини. Між денікінцями і Червоною армією був такий жорстокий бій, що до УНРівської засади дійшло небагато. Тому армія УНР сьогодні більше перебувала в затінку, а воювали, в основному, «білі» з «червоними»», - швиденько завершує розмову Олександр і віддає наказ своїм воякам та найстійкішим гостям на шикування.


Розпочинається офіційне закриття фестивалю за участю заступника міського голови Василя Сукача та директора Департаменту гуманітарної політики Олени Куземи.

«Ми повинні розвивати в майбутньому цей фестиваль, тому що це вже бренд Кам’янця, - каже Василь Олександрович. – Думаю, буде і кавалерія, і гармати, і учасників – не 150, а півтисячі осіб. Ми всі вас з радістю приймемо, адже це честь для нашого міста».


Воякам вручають пам’ятні сувеніри, після чого дві шеренги реконструкторів вистрілюють у небо останні набої на честь завершення фестивалю.


І на завершення, коментар від відомої в Україні особи - Заслуженого художника, голови Департаменту воєнно-культурної антропології та засновника Міжнародного військово-історичного фестивалю «Terra Heroica» Олекси Руденка:

- Наші заслуги в реальному житті не мають ніякого значення щодо цього заходу. Тут ми представляємо ті образи, які собі вигадали. І хоч на «Terra Heroica» я був однією з головних постатей, тут - скромний унтер-офіцер, командир скорострільної сотні Збаразького куреня Бережанської бригади другого корпусу Галицької армії. Але в мене є заряджені кулемети і це просто інший досвід, інша ситуація. Я віддаю належне, що Сашко Заремба, мій товариш, побратим, - фанатик цієї справи, людина, котра всіма способами намагається закликати міську владу, кам’янчан підтримати такий військово-історичний фестиваль, як «Остання столиця». 

Мені дуже приємно, що незважаючи на зміну багатьох орієнтирів, в Кам’янці продовжуються військово-історичні заходи. Оскільки Стара фортеця – це ідеальне для них тло. Щодо «Останньої столиці» - то тут є багато такого, за чим я сумую. Наприклад, у період найбільших успіхів той же фестиваль «Terra Heroika» збирав набагато більше глядачів, але зараз просто інший час. Тому порівнювати ні з чим не потрібно. «Остання столиця» - це взагалі єдиний в нашій державі фестиваль, де згадується, що Україна була ареною визвольних змагань. Тому в силу того, що він проходить в Кам’янці вже вдруге, думаю, тенденція зберігатиметься і він буде щорічним.

ЩЕ ФОТО



Категорія: Фестивалі | Додав: hroniker (26.08.2012)
Переглядів: 2406 | Теги: Остання столиця, Олекса Руденко, Олександр Заремба, Бій, УНР, фестиваль, 2012



Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
За межами Кам’янця


Пошук
Статистика
каталог сайтів МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Rambler's Top100 c

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright Лілія Петрук © 2017 |
Використання будь-яких матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється
за умови активного гіперпосилання на hroniker.net