Субота, 21.10.2017, 06:02

З об'єктивних причин сайт "Хронікер" (hroniker.net) не оновлюватиметься. Читачі порталу можуть ознайомлюватись із новинами нашого міста культурно-мистецького спрямування в групі "Вконтакті" -https://vk.com/kp_hroniker. Тому якщо ви є користувачем цієї соціальної мережі - долучайтесь)



Головна » Фестивалі

Позаду – історичне містечко, справа – табір для гостей-учасників, спереду – сувенірний ринок, зверху – сонячно-захмарене небо, а всередині – реконструктори, лучники, ремісники, середньовічні танці і музика, побачивши і послухавши які, тілом пробігають сироти. Так Стара фортеця Кам’янця з 1 до 3 червня зустрічала перший Міжнародний лицарський фестиваль «Форпост», організований Хмельницьким військово-історичним клубом «Воїн».

 

Не всі, але приїхали

«Форпост» - не перший продукт «воїнів». Серед «дітищ» членів історичного клубу – такий відомий фестиваль, як «Стародавній Меджибіж». Не дивно, що «Форпост» планувався організаторами як найпотужніший в Україні фестиваль середньовічної реконструкції.


Попри заявку 500 учасників, через організаційні, комунікаційні проблеми і, зокрема, проведення Євро-2012 не прибули польські реконструктори. Натомість до Кам’яця приїхало близько 400 лицарів, їхніх дам, ремісників і музикантів зі всієї України, Росії, Молдови, Білорусі, Сербії. 


Упродовж трьох днів вони розважали гостей кінними показовими виступами, агресивними лицарськими боями, автентичною музикою, фаєр-шоу та запальними майстер-класами з середньовічних танців.

 

Безсилі, але герої

Основний акцент організатори фестивалю поставили на лицарську програму. І не прогадали.


Народ любить агресивні, жорстокі видовища, коли реконструктори на ристалищі не просто б’ються, а завдають нищівні, іноді летальні удари своїм суперникам.


На двох майданчиках проходили змагання в номінації «Щит-меч». Але найбільше глядачів збирали бугурти – колективні бої. 


Тут найважливіше вистояти і не підвести команду. Перемога – основна ціль лицарів. Участь у таких баталіях взяли близько 30 військово-історичних клубів і не лише з України.


Зокрема, харківські клуби «Кельти» та «Люди Уорвіка», одеський – «Орден паладинів», іллічівський - «Русь», львівський – «Пантера», ужгородський – «Меч Оріона», вінницький – «Білий вовк», київський союз шотландських кланів «Альба», сімферопольський «Табір», ДЗХ (Дніпропетровськ, Запоріжжя, Харків) «Цюріх», клуб із Мінська (Білорусь) – «Historia Viva», з Гродно (Білорусь) – «Орден храму» та інші. Усіх і не перелічиш. 


За словами лицаря Антона Казанцева з Маріупольського військово-історичного клубу,  у таких фестивалях він бере участь двічі-тричі на рік. І головне – це перемога. Антон б’ється лише в бугуртах, бо на поодинокі бої ваги не вистачає. Каже, що страшно, але до першого кроку: «Потім голова відключається, працюють тільки руки і ноги. Головне - навички, відпрацьовані на тренуваннях, а також психологічна і фізична готовність. Думати немає коли, треба діяти. Травму можна отримати, якщо ти неправильно підігнав собі обладунки».


І дійсно, чимало учасників обходилися не лише синцями, але й серйознішими травмами. Однак саме заради таких поєдинків, титулу переможця та героя лицарі й приїжджають. 

 

Не в «яблучко», але в ціль

Лицарські бої – не єдині змагання, які проводилися на фестивалі. Проходив і турнір лучників за участю київського клубу «Калехіні», Гільдії лучників із Білорусі. Представляли стрільців також чернівецький клуб «Берсерк» та київський «Анхальт». Деякі з них розважали гостей і після турніру. Як, наприклад, Віктор (Глюк) та Аная з «Вільних стрільців» (Мінськ, Білорусь), котрі відтворюють справжні середньовічні маневри зі стрільби з лука.


Кажуть, що головне – не поцілити в «яблучко», а навчитися маневрувати луком, стріляти сидячи, лежачи, присідаючи, з різних сторін, оминаючи друга і атакуючи недруга. Виглядає дійсно непросто, але захоплююче. 


Ще одна красуня-лучниця - Ірина Оліщук, котра приїхала з Одеси супроводжувати свого лицаря. Оскільки на війні жінкам особливої ролі не відводилося, то вирішила хоча б так відновити справедливість і майнути за чоловіком у ролі лучниці. Спершу пошила костюм, потім почала тренуватися. Зараз, за словами Ірини, вона може влучити в ціль з двадцяти метрів. Але це якщо постійно тренуватися.

 

Не основна, але потужна

На другому місці в організаторів – культурна програма, бо ж фестиваль – лицарський. А все решта – антураж, як каже співорганізатор фестивалю Костянтин Пархоменко.


Запросили теж чимало колективів, причому найкращих, які грають середньовічну музику, – «Spiritual Seasons», «Kings & Beggars», «Caput Draconis» (Україна), «MystTerra» (Росія), «Irdorath», «Стары Ольса» (Білорусь), «Svarun» (Сербія).


Деякі гурти стали доповненнями до основної програми, інші – виступили в ролі хедлайнерів фестивалю. 

 

Що ж до танцювальної частини – то її упродовж трьох днів вистачало.


Для всіх гостей проводилися майстер-класи середньовічних танців, в яких останні із задоволенням брали участь. 

Своєрідну танцювальну виставу поставили яскраві учасники театру середньовічного танцю «Алєнтрада». 





Доповнив розважальну програму конкурс костюмів 13-15 ст., під час якого демонструвалися геральдичний наряд прапороносця швейцарської армії, німецького шляхтича кінця 13 ст., бургундця, західного європейця, вікінга. При цьому кожне дефіле супроводжувалося історією появи цього костюму, його основних елементів.



У неділю, 3 червня, глядачів радували кінні лицарські турніри, в яких брали участь як чоловіки, так і жінки.


 



Дорого, але красиво

Ще ніколи так фортеця не була «окупована» ремісниками. В самому замку та навколо прилеглої до неї території стояли ятки і прилавки з різноманітними сувенірами, починаючи від біжутерії та скляних фігурок і закінчуючи залізяччям, тобто зброєю як антуражною, так і справжньою. Ось, наприклад, швець Сергій Золотарьов із Херсону за археологічними знахідками сам виготовляє реконструкторські російські, європейські ножі зі сталі 7 ст.-15 ст. Каже, що на такі фестивалі приїжджає насамперед відпочивати, і зізнається: в Кам’янці-Подільському зброєю не дуже цікавляться, найбільше цінують у Києві.


Підтримує його й професійний швець, актор і режисер з Кишиніва Ніко Прескура, котрий торгує недешевими прикрасами (одна може вартувати більше тисячі гривень) з коштовного каміння - флюариду, малахіту, евдіаліту, аметисту, яшми, сердоліку, агату, тигрового ока. Разом із дружиною займається виготовленням кулончиків, сережок, мішечків для зберігання дрібниць. «Вартість прикраси залежать від ціни каміння плюс праці майстра, - каже Ніко. – Таку продукцію більше купують не місцеві жителі, а туристи, поціновувачі, ті, хто розуміється на камінцях і їх якостях».

 

Приручені, але вільні

Кожен, хто бачив цих пернатих, не міг відірвати від них ні погляду, ні об’єктива фотокамери.


Соколиця Гора і сич Дій їздять зі своїми хазяїнами на фестивалі часто. Не подумайте, вони не просто їхні супутники, а ще й вісники удачі, бо фактично продають той крам, на якому сидять.


Так, біля прилавку, де їх посадили господарі, завжди було людно, покупців вистачало. Співорганізатор «Форпосту» Юрій Даценко дуже любить свою Гору. 


Каже, що вона розумна, вірна йому і навіть упізнає. Під час урочистого параду учасників в суботу, 2 червня, Гора виступила у ролі супутниці і гордо трималася на руці в свого господаря аж до завершення офіційного відкриття фестивалю біля Ратуші. 




До речі, на ньому були присутні секретар міської ради Василь Сенюк, а також директор департаменту гуманітарної політики Олена Кузема.


Остання навіть зазначила, що до 2013 року пошиє собі середньовічну сукню і вже наступного року вітатиме гостей-учасників у автентичному вбранні. 

 

Завершення, але не кінець

Здається, нічого не забула. Фестиваль відбувся. І не побоюся бути банальною, перший млинець не виявився глевким. Так, були певні недоліки, наприклад, мова ведучого і його «у пів на сьому», трішки зависокі ціни. Але загалом триденне дійство виявилося масштабним, вдало організованим, не нудним, з насиченою програмою фестивалем. Сподіваюся, що продовження «Форпосту» буде, але не нижче представленого рівня.


 



Категорія: Фестивалі | Додав: hroniker (03.06.2012)
Переглядів: 6890 | Теги: лицарі, форпост, Костянтин Пархоменко, середньовіччя, бугурти, Стара фортеця, фестиваль



Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
За межами Кам’янця


Пошук
Статистика
каталог сайтів МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Rambler's Top100 c

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright Лілія Петрук © 2017 |
Використання будь-яких матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється
за умови активного гіперпосилання на hroniker.net