Вівторок, 12.12.2017, 22:49

З об'єктивних причин сайт "Хронікер" (hroniker.net) не оновлюватиметься. Читачі порталу можуть ознайомлюватись із новинами нашого міста культурно-мистецького спрямування в групі "Вконтакті" -https://vk.com/kp_hroniker. Тому якщо ви є користувачем цієї соціальної мережі - долучайтесь)



Головна » Кіно

 До Дня українського кіно

Наше місто відоме не лише талановитими людьми, фестивалями, пам’ятками архітектури, але й знятими тут фільмами і проектами. Гумористичні, фантастичні, на реальних подіях, але, як правило, – це історичні стрічки, головні ролі в яких виконують відомі зірки України та Росії. Але якщо добре придивитися - серед акторського складу можна помітити знайомі кам’янецькі обличчя.

Уперше місто над Смотричем можна побачити в чотирьох документальних стрічках: «Краєвиди Кам'янця», «Закладання будинку в губернській земській лікарні в Кам'янці-Подільському», «Парад Українського полку на Соборному майдані (краєвид міста Кам'янця)» і «Урочисте піднесення святої ікони гарнізону міським головою Туровичем 21 жовтня 1910 року в присутності начальства та високопоставлених осіб міста та маси (парад і вшанування містом військ Кам'янецького гарнізону)». Усі – 1910 року.

Найбільше фільмів знято в нашому місті у 80-х рр., найвідоміші – «Циганка Аза» і «Чорний замок Ольшанський». XXI ст. подарувало нам стрічки «Тарас Бульба», «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», «Іван Сила». Нещодавно в нашому місті працювала російська студія над картиною «Все можуть королі». Всього в Кам’янці, за різними джерелами, знято до тридцяти фільмів, не враховуючи шоу і телепрограми.

З ГАЛКІНИМ ЗА ОДНИМ СТОЛОМ

 Актора масовок і епізодичних ролей Павла Білоуса ми витягнули зі знімального майданчика фільму «Все можуть королі» на Руській брамі:

- Ми – лицарі одного з головних героїв, сера Вінтерботтома. Знімався в сценах перед боєм і після нього. Можливо, фільм буде цікавим. Але чесно кажучи, порівняно з іншими знімальними групами, тут ставлення до акторів масових сцен – ніяке. Натомість з російськими акторами, прізвищ яких я навіть не знаю, так носяться: не підійди до них, не сфотографуйся. А ми постійно ходимо шукаємо свої костюми, дівчата в тоненьких сорочечках мерзнуть і ніхто на них навіть уваги не зверне.

Таке враження, що вони економлять свої гроші, але куди вже дешевше. Дуже багато людей просто плюнули і пішли звідси. З перших восьми лицарів залишилося тільки троє. Багато хто прийшов позніматися з любові до мистецтва, а решта – за гроші.

Я - послідовник: якщо почав зніматися, то вже до кінця. Буває, в день задіяні в шести різних сценах. Сиділи з Максимом Галкіним (російський шоумен, - прим. авт.) за одним столом. Як людина – нормальний, буває співає. А як артист… В мене таке враження, що актором бути дуже просто. Хтось навіть казав мені: в актора дві задачі – не дивитися в камеру і слухатися режисера.

От ми знімали три роки тому фільм «Йоко і самураї». Ніхто з нас – не професійний актор. Але ми взяли навіть нагороду в номінації «Найкращий треш-фільм» на фестивалі «Кінофронт-2011». Я виступив у ньому і продюсером, і актором - грав Бабайоту. Спочатку ніхто не хотів зніматися, але потім увійшли в азарт і за два дні впоралися. З другою частиною не вийшло – Йоко завагітніла. Взагалі, Кам’янець треба зробити центром кінематографу, бо в нас є що знімати.

В «Тарасі Бульбі» я грав козака другого плану. Бортко (Володимир Бортко – російський режисер, - прим. авт.) весь час біля нас ходив. Дядько – отакий! І ставлення до людей було на рівні, хоча я так себе і не побачив у фільмі.

У картині «Богдан-Зиновій Хмельницький» знімався в ролі полоненого козака. Ще одному «Богдані Хмельницькому» - в свиті гетьмана, їхали позаду нього на конях.

«ВИЙШОВ З КУЩІВ – А ТУТ ПОНОМАРЬОВ ІДЕ»

 Завідувач туристично-інформаційного центру Віктор Годний згадує зйомки 9-хвилинного самурайського детективу за сценарієм Леся Подерев’янського «Йоко і самураї» (2010 р.):

- Мене можна побачити тільки в цьому фільмі. Зйомки проходили з перервами всього два дні, якраз на весняний попис військово-історичного товариства. Спочатку ми дивилися на все, як глядачі. Була з нами й Аліна (дружина Віктора – прим. авт.), тоді ще моя дівчина. Проблема виникла у зв’язку з відсутністю акторки, яка б зіграла Йоко. Я й запропонував її кандидатуру Ігорю Гаріну – режисеру. Все було підходящим: погода, дата, умови, кохання.

Ми знімали фільм фрагментами (бюджет фільму склав 20 гривень, - прим. авт.). В якийсь момент виявилося, що нема Ямамото. От я ним і став. Грав абсолютно протилежну собі людину. Люди, які мене знають, дуже були здивовані, що я так без комплексів сказав кілька нецензурних фраз. У сцені, коли головна героїня Йоко займається пранням на річці, я запитую її: «Що ти робиш?». Вона: «Я пру». – «А я …», - відповідаю у фільмі, піднімаючи штани.

Все це бачив Олександр Пономарьов, який гуляв з двома дівчатами каньйоном і, судячи з його вигляду, ніяк не міг зрозуміти, що це таке відбувається в кущах у Кам’янці. Але ми виду не подали. Пономарьов та й Пономарьов, подумаєш.

Ходили по каньйону босі - як східні бандюки. Для однієї сцени потрібна була губна помада. Довелося шукати серед екскурсоводів і туристів косметику. Можна уявити: бігає якийсь і ніби турист, але босий. Було весело. З одного боку, все виглядало історично, а з іншого – історія то не наша.

Потрапив також у різні ролики, але вже й не згадаю, які саме. Ще пройшов кастинг на участь у фільмі «Тарас Бульба». Ніби зарахували, але коли взимку проходили самі зйомки, мені не вийшло. На цьому моя кар’єра актора завершилася.

СТУПКА ПОСТІЙНО ЖАРТУВАВ

 Водій міського будинку культури Антон Синявський зіграв у кількох історичних фільмах:

- У фільмі «Батько» 2004 року я зіграв штандартенфюрера. Стрічка - про життя молодого скрипаля-єврея в роки війни. Режисером і актором головної ролі виступив Володимир Машков - приємний такий чоловік, увесь в роботі був.

Зйомки проходили в Старому місті, де тютюнова фабрика. Я був задіяний десь днів п’ять. Їздили також в село Іване-Пусте (Тернопільська область). Знімальна група разом із масовкою вміщалася в десять автобусів.

Відбір на мою роль проходив у будинку культури. Спершу мені не вдалося потрапити на кастинг через роботу. А потім в останній день я проходив мимо і мене помітив фотограф знімальної групи. А все через те, що я був одягнений у камуфляж. В такому вигляді він мене і сфотографував. Потім прийшло запрошення на ще одні проби в готель «Україна» (нині «7 днів»). Мені одразу дали офіцерську форму, хоча під дверима стояло десь чоловік сорок.

2005 року під час зйомок фільму «Мости сердечні» більше місяця обслуговував транспортом Богдана Ступку. Навіть зустрічав його з хмельницького потяга. Актори, оператори і режисери жили в готелі «Ксенія». Ступку ж поселили в окрему кімнату на першому поверсі. Як зараз пам’ятаю ситуацію: вся знімальна група сидить за одним столом, а йому офіціантка понесла їсти окремо в кабінет. Двері відкриті. І тут чуємо: «Ви що, мене в камеру посадили? Я буду там, де всі». Офіціантка вийшла, йому поставили в центрі стола стілець. Так він з усіма і сидів завжди.

Дуже мені подобався. Любив анекдоти. Навіть якщо вночі виїжджали на зйомки - завжди жартував, про щось розповідав. У вільні хвилини біля нього збиралися купки народу. Ніякого мікрофона не треба було, такий голос мав гарний.

Також у будинку культури один день знімався в фільмі «Дев’ять життів Нестора Махно» (2005 р.). А потім кілька днів у Рогізні в «Тарасі Бульбі», де головну роль знову зіграв Ступка. Я був поляком, мав спіймати його героя і спалити на вогнищі. Цю сцену треба бачити, а не описувати її.

«ПОВЕРНІТЬ ВИ ЙОМУ МОРДУ!»

 Як вільний художник, письменник і бард Славко Полятинчук потрапив у титри фільму «Тарас Бульба»:

- Я випадково потрапив до фільму. Головним художником там був Сергій Якутович – відомий митець. Він мене і запросив в групу акторів, але спершу в ролі шляхтича.

 Коли закінчили грати в масовці, Бортко взяв мене козаком в сільську садибу Тараса Бульби, що біля Хотина. Наша роль починалася з того, що ми відкривали браму братам Андрію і Остапу. Потім були задіяні в п’янках, гулянках.

Запам’яталися нічні зйомки. За сценарієм фільму після гулянки Сердюк і я спимо на сіні. Оператор каже: «Все, завмерли. Знімаємо». І раптом Бортко кричить: «Стоп!», потім другий раз, а на третій: «Та поверніть ви йому морду». Я налякався, бо ж до Леся Сердюка так не кричатимуть. Дивлюся, а за нами - віл. Як тільки нас починали знімати, він розвертався задом. Таких волів я ще не бачив, їх спеціально привезли з Угорщини. Дякуючи тій ролі, потрапив у титри фільму.

Від спілкування зі Ступкою, Лесем Сердюком, Якутовичем – враження дуже класне. Бо люди мистецтва завжди життєрадісні, позитивні, цікаві. Але ідеологічна складова у фільмі, мол Запорізька Січ – це руська земля, трохи неприємна.

Був ще документальний фільм «Петридава» 1999 року від кіностудії «Контакт», де я зіграв гіда, який знайомить глядачів із рідним містом. А 2001 року після фестивалю короткометражних стрічок, який проходив у Кам’янці, луцька студія зняла фільм про Устима Кармелюка, де я заспівав бардівську пісню. Ще ТРК «Глас» знімала стрічку «Кам’янець-Подільський - квітка на камені». Тут я і Павло Білоус йшли біля фортеці і згадували цікаві факти з історії нашого міста. Ну і в фільмі «Все можуть королі» зіграв невеличку роль художника.

 



Категорія: Кіно | Додав: hroniker (15.09.2013)
Переглядів: 1082 | Теги: Віктор Годний, Антон Синявський, кіно, Павло Білоус, Славко Полятинчук



Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
За межами Кам’янця


Пошук
Статистика
каталог сайтів МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Rambler's Top100 c

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright Лілія Петрук © 2017 |
Використання будь-яких матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється
за умови активного гіперпосилання на hroniker.net