Понеділок, 23.10.2017, 03:40

З об'єктивних причин сайт "Хронікер" (hroniker.net) не оновлюватиметься. Читачі порталу можуть ознайомлюватись із новинами нашого міста культурно-мистецького спрямування в групі "Вконтакті" -https://vk.com/kp_hroniker. Тому якщо ви є користувачем цієї соціальної мережі - долучайтесь)



Головна » Література

  Вірш Анастасії Дмитрук «Никогда мы не будем братьями» мільйони українців сприймають сьогодні не просто за гарну поезію, а як «Гімн вільних народів». З моменту появи на «Ютубі» він зібрав понад чотири мільйони переглядів й чимало відгуків, у тому числі громадян сусідніх країн. А цієї суботи ровесницю української незалежності кам’янчани слухали наживо.

  Творча зустріч пройшла у «Кав’ярні на Зарванській». Одразу після розігріву публіки камянецькими поетами Олександром Войнарським і Максимом Лісовським на імпровізованій сцені з’явилась його головна героїня, 23-річна киянка Анастасія Дмитрук. А коли вечір громадянської та любовної лірики, що зібрав  чималу кількість слухачів, добіг кінця, поетка радо погодилася поспілкуватись із нами.

  - Зустріч у Кам’янці-Подільському пройшла в рамках туру Україною?

  - Можна і так сказати. Він - імпровізований. Просто є багато добрих і класних людей, які організовують зустрічі зі мною, кличуть до себе в гості. Нещодавно побувала в Чернівцях, Дрогобичі, Хотині. До вас запросив Андрій Зоін (організатор фестивалю «Республіка», волонтер, – авт.).

  - Незвично виступати перед публікою?

  - Так. Перший мій творчий вечір відбувся навесні і саме в Кам’янці-Подільському.  Зараз я трішки легше до цього відношусь. Адже вже багато провела подібних заходів як в Україні, так і закордоном.

  - Тепер ти маєш багато прихильників. Як тобі така популярність?

  - Спокійно до неї ставлюсь, мене ніяк не змінила. Може, трохи впевненості з’явилося. Тому вдячна за таку підтримку, вона для мене дуже важлива.

  - Як давно пишеш вірші? Це – твоя основна діяльність?

  - Вона потрошки витісняє всі інші напрями. Насправді я замаюсь інформаційною безпекою в комп’ютерних системах – це моя професія, якою заробляю собі на життя.

  Вірші ж, які можна назвати пробою пера, пишу з дитинства. У 12 років закохалась і «понесло». Скільки було кохання – стільки було поезії. Вже коли змінилися пріоритети, захопила революція - з’явилась громадянська лірика. «Никогда мы не будем братьями» – перший такий вірш, з нього все і почалось. Розумію, що це - важливо і, зокрема, для наших захисників. Їх треба підтримати.

  - Як так склалось, що цей вірш поклали на музику і заспівали литовці?

  - Доля, чудеса соціальних мереж. Музикант Віргіс Пупшіс та його колеги із Клайпедського музичного театру Яронімас Мілюс, Кестутіс Невуліс і Гінтаутас Літінскас прочитали вірш у «Фейсбуці». Вони відчули його, зрозуміли. Мені приємно, що ми досі спілкуємось.

  - Яку місію ставиш перед собою?

  - Пробудити якомога більше душ, щоби зменшилася кількість байдужих людей до нинішньої ситуації. Для хлопців, котрі після повернення до мирного життя бачать, що люди розважаються, наче нічого не відбувається, - це дуже важка психологічна травма. Їм незрозуміло, за що вони ризикують власним життям.

  Творчість – така потужна зброя, що б’є прямо в серце. Картини, музика, пісні, вірші – це все зброя, яку можна використовувати. Треба воювати на всіх фронтах. І це - мій скромний вклад в інформаційну війну.

  - Ти розповідала, що спілкуєшся з хлопцями, котрі зараз на Сході. Як тримаєш з ними зв'язок?

  - Це все життя. Я виступаю для хлопців у військових госпіталях, частинах, на полігонах. Там знайомимось. А потім підтримуємо спілкування. Плюс займаюсь волонтерською діяльністю. Учора п’ять тисяч гривень, зібрані з літературних вечорів, продажу збірок, передала на спальні мішки для першої танкової бригади. Допомагаємо, чим можемо.

  Звісно, є більш потужні волонтерські організації. Дуже поважаю їх діяльність, вони – молодці. Зараз збираємо кошти на «народний бус» – автівки для АТО, які б допомагали у перевезенні поранених і не тільки.

  - 21 листопада ми відзначали річницю Революції Гідності. Як змінилася країна за цей рік і ти особисто?

  - Пробудилось розуміння, що кожен із нас - частинка нації. Я ж стала більш свідомою. Рівень патріотизму – потужна хвиля, яка підтримує цю війну.

  - Настав той переломний момент, після якого нам варто чекати змін? Чи це - ще не кінець?

  - Цілей не досягнуто. А значить революція продовжується. Вона просто змінила місце дислокації.

  - «Верните нам наше небо» - єдина твоя збірка?

  - Вона – перша. Її видав Ігор Захаренко (автор та ведучий програми «Феєрія мандрів», - авт.) тиражем 10 тисяч екземплярів. Багато книг відправлено на Схід. Це - знову ж таки його внесок в інформаційну війну.

  Зараз працюю над другою збіркою. Коли творчість приносить задоволення, це - дуже велике щастя, велика удача. Класно мати підтримку від людей. Бажаю кожному вірити у свої сили і йти до успіху. Все можливо.



Категорія: Література | Додав: hroniker (24.11.2014)
Переглядів: 844 | Теги: Никогда мы не будем братьями, Анастасія Дмитрук, Кам'янець, творчий вечір



Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
За межами Кам’янця


Пошук
Статистика
каталог сайтів МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Rambler's Top100 c

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright Лілія Петрук © 2017 |
Використання будь-яких матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється
за умови активного гіперпосилання на hroniker.net