Неділя, 19.11.2017, 00:05

З об'єктивних причин сайт "Хронікер" (hroniker.net) не оновлюватиметься. Читачі порталу можуть ознайомлюватись із новинами нашого міста культурно-мистецького спрямування в групі "Вконтакті" -https://vk.com/kp_hroniker. Тому якщо ви є користувачем цієї соціальної мережі - долучайтесь)

Незабаром у Кам’янці


Головна » Література

Марта Мохнацька, 20 років, поетка

 

Біографія:
моя внутрішня ізоляція
неодноразово
пошкоджена.
пробачте, якщо
говоритиму струмом.
і не торкайтесь до
пальців. я
двохсотвольтна іще з
народження.
слова мої часто безшумні.
бездумні.
позаплечні.
недоречні.
двозначні.
необачні.
життєзагрожуючі.
смертельно безпечні.
і не тільки мої,
 безперечно.

Так по-ратному описує себе тернопільчанка, неодноразова учасниця літературних вечорів у Кам’янці-Подільському Марта Мохнацька. А нещодавно дівчина повернулася із зустрічі творчої молоді Національної спілки письменників України у Ворзелі з перемогою. Про свої успіхи, мрії та роздуми з приводу поезії – розповідає далі, але уже в прозовому вигляді.

Народилася 20 січня 1993 року у смт Гусятин, що на Тернопільщині. Навчається на третьому курсі спеціальності «Журналістика» у Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка. Брала участь у кількох літературних вечорах у Тернополі і Львові. 2012 -го стала учасником ІІІ Літньої літературної школи, яку організовує літклуб «Маруся». Не вірить у натхнення – вірить у бажання. Пише з 9 років.

- Марто, що тобі ближче - газетярська справа чи поезія?

- Таки поезія, хоча журналістика зовсім не байдужа. Мабуть, поезія дала більше (поки що), тому вона й важливіша у моєму житті. А ще журналістського досвіду практично не маю. Здається, це теж впливає на таке розміщення моїх пріоритетів. Хоча поетом себе назвати не можу.

- І що ж дала тобі поезія?

- Самопізнання. Аби щось написати, потрібно неабияк покопирсатися в собі.

- На одному літературному сайті ти зазначаєш про себе так: «Не поет. Пишу прозу життя в альянсах співзвучних слів».

- Так, все правильно. Тому що я не вважаю себе поетом. І ніколи себе ним не називаю. В моєму розумінні поетами можна назвати Стуса, Андруховича, Римарука, Чубая, а не всіляких аматорів, серед яких - і я. 

- Цікавлюся твоєю творчістю. Ти занадто самокритична.

- Читаючи справді якісні вірші, чітко розумію свій рівень. Участь у літературних вечорах, школі це - дійсно досвід, а ще - знайомства з цікавими людьми і з якісною поезією. Ось що - безцінне.

- Як пройшла нарада творчої молоді НСПУ у Ворзелі?

- Приїхали 40 учасників з усієї України. Ми два дні читали власну поезію, а критикували нас Василь Герасим’юк, Сергій Пантюк, Володимир Барна та Іван Андрусяк. Перед закриттям наради провели голосування за найкращого автора (окремо прозаїків та поетів). Переможцям гарантували можливість подальшого вступу до НСПУ. Серед поетів я й перемогла.

- Вітаю! То ти тепер у спілці?

- Дякую. Та поки ні, попереду – чимало формальностей.

- Чим зараз живеш?

- Поезія - це те, що зараз мене найбільше цікавить. Я приділяю їй весь вільний час. Маю вдома значно більшу колекцію поетичних книг, аніж прози. Поезія не є одноразовою. Хороші вірші можна перечитувати хоч щодня.

- Кого вважаєш поетичним генієм?

- Їх багато, але в першу чергу до них належить Ігор Римарук, Богдан-Ігор Антонич та Юрій Андрухович. Саме в такому порядку.

- Хто є героями твоїх творів?

- Зазвичай, я описую абстрактні поняття. Тому й герої у мене, як правило, відсутні або «розмиті». Найближчою є тема людських цінностей, переосмислення себе.

З поетом Андрієм Любкою

- Ще одна твоя фраза – «Не вірю в натхнення. Вірю у бажання». Чому?

- Якось ніколи не відчувала творчого пориву. Головне, аби було бажання писати. Якщо не пишеться, значить, не надто сильно хочеш. Але це відноситься лише до мене.

- Найулюбленіша поезія, яку ти написала?

- Вони всі мені - як діти. Але найбільше люблю декламувати «Весну-86». (Чит. нижче. – ред.)

- У Миколаєві 21-23 червня пройде третій відкритий фестиваль поезії «Ватерлінія-2013». Знаю, що ти теж до нього причетна.

- Так, я пройшла відбірковий тур і автоматично потрапила до фіналу. На конкурс надійшла рекордна кількість заявок: від 244 авторів з восьми країн світу – України, Росії, Білорусі, Латвії, Молдови, Німеччини, Ізраїлю Італії. Думаю, буде цікава боротьба.

- У тебе дуже багато гарних віршів, а збірки ще не маєш…

- Вважаю це дуже серйозним кроком. Думаю, поки що рано.

- Наскільки, на твою думку, важливо поету реалізуватися саме як поету?

- Тут важливо, що саме називати реалізацією поета. Я щаслива, коли хоч одна людина зрозуміла те, що я вклала у свої слова. Це і є реалізацією у моєму випадку.

- Болюче запитання, можливо. Ти плануєш заробляти на життя літературою чи журналістикою?

- Болюче: )Хотілося б журналістикою. Все-таки література для іншого призначена.

- І для чого?

- Якщо дізнаюся конкретно – скажу:)

- Тоді яка твоя найзаповітніша мрія?

- Мрії всі бажані і заповітні. Але їх недоліком є те, що здійснюючись, вони стають мертвими. А мрій у мене багато. І я про них мовчу, аде «хай збудеться те, про що мовчимо».

«Весна-86»

«Весна виникала, де тільки могла…»

Ю.Андрухович

Весна виникала, де тільки могла:

скажено цвіла на дахах, в черепиці,

здіймалась з асфальту. І згустки тепла,

мов ляпас, вдаряли в сполохані лиця.

І буро-срібляста реакторна мла

останнім метеликом липла до віт,

а Прип’ять узріла горілий графіт.

Займалося все: від торфовищ до трав.

Агатові зернята страху посіяв

цей квітень – незграбний аматор розправ.

Розстріляні хмари чекали Месію.

І дощ неіснуючий травень стрічав.

Цей дощ ірреальний не робить калюж.

Й Месія не ходить туди, де Союз.

Здичаві́лі собаки блукали, мов тінь,

шукаючи здобич або дитилін –

ніяк не дозиметр. А десь гвинтокрили

вантажили землю, пожежі гасили.

І сміх сардонічний якийсь мародер

незграбно зронив у порожній хрущівці,

згрібаючи книгу, на сотій сторінці

розкриту. Залишену. Ніби на смерть.

Хрипкі голоси і червоні обличчя

та душі у тих, хто боровся із цим.

Аморфність, примари і візії глибше

від страху забрались у мозок, у сни.

Ні запах, ні колір, ні голос, ні смак

не свідчив собою про тліючий ризик.

Лиш білі знамена гардин і карнизів

здавались на вікнах. Лежали навзна́к.

Весна виникала із гамма-проміння,

із сірості трав, із отруйності стін.

Весна виникала, немов божевільна

аж поки реактор… і Прип’ять… і тлін…



Категорія: Література | Додав: hroniker (27.06.2013)
Переглядів: 1153 | Теги: біографія, Марта Мохнацька, поезія, поетка



Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
За межами Кам’янця


Пошук
Статистика
каталог сайтів МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Rambler's Top100 c

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright Лілія Петрук © 2017 |
Використання будь-яких матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється
за умови активного гіперпосилання на hroniker.net