П`ятниця, 17.11.2017, 20:13

З об'єктивних причин сайт "Хронікер" (hroniker.net) не оновлюватиметься. Читачі порталу можуть ознайомлюватись із новинами нашого міста культурно-мистецького спрямування в групі "Вконтакті" -https://vk.com/kp_hroniker. Тому якщо ви є користувачем цієї соціальної мережі - долучайтесь)



Головна » Музика

Віртуозний фортепіанний концерт-лекцію про естетику та красу творів світових композиторів Гайдна, Шумана і Дебюссі дав заслужений артист України Юрій Кот 29 листопада в залі ДМШ ім. Ф. Ганіцького. Здавалося, що він розмовляє з музикою, а вона – його розуміє.

Поки Юрій Кот репетирував в одному з класів школи, ми не втратили можливості і напросилися на розмову. Артист люб’язно відповів на наші запитання і навіть більше – привідкрив завісу своїх таємничих мрій і планів.

 

- Батьки у Вас – музиканти. Мати закінчила Львівську консерваторію як піаністка і хоровий диригент, батько – баяніст, бабуся грала на фортепіано. Одразу знали, що продовжуватиме справу рідних?

- І сумнівів не виникало. Звичайно, колись хотів бути і машиністом, і кіномеханіком. Але справа усього життя – музика.

- У кого і де навчалися?

- Починала зі мною займатися бабуся. «Приручила», напевно, до музики. А навчався я в школі ім. Ф. Ганіцького, де сьогодні гратиму, в Зінаїди В’ячеславівни Шумілової. З четвертого класу поїхав у десятирічку до Києва. Знову сюди повернувся, закінчив школу. Потім ще раз навчався у десятирічці. Далі була Київська державна консерваторія ім. П. Чайковського (нині Національна музична академія України). Мав багато вчителів. І всім дуже вдячний.

- Тепер Ви - теж педагог: викладаєте на кафедрі спеціального фортепіано НМА ім. П. Чайковського. Маєте навіть коло шанувальників серед студентів. Як, на Вашу думку, потрібно вчити в Україні музичній освіті?

- Так, як і навчаємо. Не треба нічого міняти. Я негативний критик всіх цих болонських систем. Мали дуже гарну школу й відповідні результати. І те, що зараз нам нав’язується, - не на краще.

- В одному з інтерв’ю Ви сказали, що державна політика негативно впливає на інтелектуальний розвиток.

- Не знаю, чи таке казав  і чи так гостро. Але я з цим погоджуюся.

- Маєте багато нагород як всеукраїнського, так і міжнародного рівнів. Що вони для Вас означають? Це - показник таланту, успіху, досягнень чи популярності?

- Для мене це - приємні моменти. Але вважаю, що вони - досить випадкові, бо є багато людей, котрі так само або й навіть більше достойні визнання. З іншого боку, стараюся не звертати  на нагороди особливу увагу.

- Тобто не полюєте на них?

- Абсолютно. Якщо вони мене знаходять – то я не відмовляюся. Але сам не шукаю.

- Знаю, що даєте майстер-класи за кордоном, зокрема в Сербії і навіть Японії.

- Діти скрізь такі ж, як і в нас. Школи - трішки різні й методики навчання. В Японії не був останнім часом, але раніше часто їздив, у Сербії буваю останніх 18 років. Важко, але цікаво.

- Як там сприймають академічну музику?

- Як цивілізовані країни. Звичайно, в них свої народні традиції. Але, думаю, що в кожній країні є зацікавленість в академічній музиці.

- А в українській?

- Вони її не знають, так само,як і ми - їхню. У них традиція сприймати всіх вихідців із Радянського Союзу як русів. Зіштовхувався з тим, що про нас знають, як про країну, де впала ракета і вибухнув реактор.


- Повертаючись до творчості, як «поживає» Ваш дует з Іриною Алексійчук?

- Цього місяця гратимемо два концерти. Один – у музеї Булгакова на Андріївському узвозі. Там дуже затишно, приємна салонна атмосфера. А за тиждень гратимемо у великому концертному залі Київської національної музичної академії.

- Який він - хороший піаніст?

- Мусить прагнути бути хорошим музикантом, у першу чергу. Розуміти стилі, епохи та людей, котрі писали музику для нього. Потрібно бути людиною, гуманістично налаштованою до публіки. Класичне мистецтво – оптимістичне, як на мене, життєствердне. А піаніст, як ремісник, мусить працювати, постійно вдосконалюватися і займатися на інструменті.

-  Якою повинна бути концертна програма, щоб на неї прийшла якомога більша кількість глядачів?

- Я ніколи не створюю програми для публіки. Для мене вона – те, чим я на даний момент живу.

- І чим Ви зараз живете?

- Невеличку частинку з того я сьогодні вам зіграю. В основному, це – класика і романтична музика, імпресіонізм. А взагалі дуже давно мрію зіграти весь цикл концертів Моцарта. У лютому планую велику програму Чайковського до 100-річчя нашої академії, для фортепіано з оркестром гратиму в Києві Шопенівський концерт, у Кіровограді – Рахманінова, у Вінниці – Бетховена.

- Хто приходить на Ваші концерти?

- Якщо граю в Київській філармонії – помічаю «бабусь». Це та публіка, яка постійно ходить на мої концерти. Часто бачу одні і ті самі обличчя. А загалом глядачі дуже різні. Іноді здається, що вони йдуть лише на прізвище – Кот.

- До нас часто в будинок культури приїжджає з концертами класичної музики Хмельницький симфонічний оркестр. Але збирає він далеко не повний зал.

- Класичне мистецтво завжди було елітарним. Заганяти публіку на концерти класичної музики не можна. Це все має бути за власним ентузіазмом. Немає традиції. Можливо, колись і з’явиться. Чому на кулях літати можуть, а фестиваль камерної музики не організують? Київські музиканти просто так захочуть приїхати і зіграти. Але потрібна ініціатива.

 

P.S. У квітні 2013 року в міській дитячій школі ім. Ф. Ганіцького під патронатом Юрія Кота проходитиме відкритий конкурс «Юний піаніст».



Категорія: Музика | Додав: hroniker (30.11.2012)
Переглядів: 915 | Теги: інтервю, Юрій Кот, фортепіано, Юний піаніст, ДМШ ім. Ф. Ганіцького, Ірина Алексійчук, концерт



Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
За межами Кам’янця


Пошук
Статистика
каталог сайтів МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Rambler's Top100 c

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright Лілія Петрук © 2017 |
Використання будь-яких матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється
за умови активного гіперпосилання на hroniker.net