Закон про «аленький цветок» від Нікіти Джигурди

Сьогодні, 29 квітня, у Кам’янці знімали кліп рок-артиста Нікіти Джигурди та українського рок-гурту «Сад». Зйомки проходили в майстерні «Вежа» Андрія Кліща, що над каньйоном Смотрича.

Це буде їхнє спільне відео на пісню «Не помре дух України», яку вони презентували в Кам’янці ще 27 квітня під час концерту з однойменною назвою, організованого Клубом української інтелігенції. Слова (українською мовою) – Нікіти Джигурди, музика – лідера «Саду» Сергія Решетника.

Увесь цей час зіркові гості перебували в Кам’янці і навіть виконали кілька пісень сьогодні вранці, коли розпочався перший день фестивалю «Весільна фортеця».

Після цього вони відправилися до вежі, де знімальна група імпровізовано працювала над кліпом. Зніматимуть не лише у нас, а й У Хотині (до речі, сьогодні), Києві, Каневі та інших містах.

Тут мені і вдалося поспілкуватися з Нікітою Джигурдою про філософські погляди на життя, нецензурну, але за словами самого автора, моральну, творчість у формі віршів.

- Розкажіть про Ваш спільний проект – написанні патріотичної пісні - із рок-гуртом «Сад».

- Кілька років тому я написав вірш, оду Україні. Сергій Решетник написав музику. А потім прийшла Багіра (координатор зйомок. – авт.) і сказала: «Давайте знімати кліп. Бо це ж гімн і молитва за Україну». Бо я написав проти тих слів у гімні, що зараз звучать: ще не вмерла України. Мовляв, та скоро помре, чекайте. А я написав: «Не помре дух України, бо безсмертя знає, бо душа її єдина білий світ плекає. Слава і воля України від негод лікує, наче сонячна дитина собі Бога чує. Від Карпат до Сахаліну – рідна Україна не поставить на коліна ні доньки, ні сина. Розквітай же щира ненько в нашому коханні, хай прозріють вороженьки у Христовім храмі, хай відкриють очі серця та любов зазнають, хай горілки вип’ють з перцем і з нами заспівають. Бо в всесвітній Божій волі вільна Україна - незалежна від недолі, мов творця перлина». Оце такий новий гімн.

- Цей вірш засвідчує, що Ви – патріот України?

- Я народився тут. Працюю в Росії, бо мені дають там роботу. А тут я непотрібний, хоча я приходив до високих структур, давав їм проекти, в мене українське громадянство. Але більшість усіх пісень, які я записував у своєму життя, записані в Україні. Коли я дивлюся як на телебаченні хлопці лютують, як скажені, і українською мовою себе «поносять», не хочу розмовляти українською на побутовому рівні. Я хочу, щоб українська мова для мене була символом романтики, кохання, богів, природи. Та й за великим рахунком. Не важливо, якою ти мовою розмовляєш, головне, що дух України, цієї землі зберігається.

- У своїх віршах ви не цураєтеся лайливих слів. Це – творчий хід?

 - Так. Лайка у житті і лайка у віршованому образі – це різні речі. Творець цього світу дає існувати землі, кров, вбивствам, а з іншого боку – любові, радості, душі, духу. Він не може позбавити нас болям, страхам, стражданням. Зате серед усього цього можна пізнати справжнє. І це дає справжню енергію, що називається – не засумуєш. Те саме і втоврчості. Я нецензурні слова використовую не для того, щоб когось посварити, а для підкреслювання любові, щоб не бути банальним. Що таке попса, масова творчість? Це те, що слухають і користуються всі. А цим словам я надаю позитивної ідеї, вміщаю в них колосальні знання. Свідомо прикидаюся негативним персонажем, щоб не бути як інші. Як у казці про «аленький цветок». Головне – побачити, що чудовисько насправді миле і чуттєве і ніжне в душі. Це своєрідне маскування.

- Коли вийде Ваша збірка?

- У кінці травня під назвою «Вертикаль русского мата – батарейка Бога». Це унікальна книга, тому що в ній акумульовані колосальні знання. Питання – в ім’я чого все це робиться? В ім’я людини-творця.