Субота, 18.11.2017, 23:55

З об'єктивних причин сайт "Хронікер" (hroniker.net) не оновлюватиметься. Читачі порталу можуть ознайомлюватись із новинами нашого міста культурно-мистецького спрямування в групі "Вконтакті" -https://vk.com/kp_hroniker. Тому якщо ви є користувачем цієї соціальної мережі - долучайтесь)

Незабаром у Кам’янці


Головна » Персона

Німецький, російський, а відтепер ще й український, сценарист і режисер Андрій Черних – знайомий глядачам за фільмами «Агент національної безпеки», «Баязет», «Тамбовська вовчиця». Закінчивши в Києві роботу над зйомками останньої картини «Лист очікування», він повернувся туди, звідки і починав – до Кам’янця-Подільського. Про екзистенціальну прозу, зйомки серіалу на оригінальну, але небезпечну тематику і про заборонені бажання в кіно у часи Радянського Союзу ми розмовляли з Андрієм Чернихом.

- Розкажіть про кам’янецький період Вашого життя.

- Народився я в сімї військового. В той час батько служив у Німеччині, в Лейпцигу. Коли мені було два роки, його перевели до України. Неподалік від Камянця-Подільського в с. Руда знаходилася військова частина. А потім його перевели до військового училища в самому Кам’янці. Він тут викладав тактику ведення бою. Ходив я до школи №13. Тут займався музикою, грав у «клітці» на танцях. Вступив до інституту кіноінженерів, став звукорежисером. Потім мені набридло, коли приходили всякі режисери і говорили: дайте мені «звук сонця». І я подумав, що краще сам стану режисером. Перейшов в асистенти режисера, а потім став другим режисером, потім - дебют, так я працюю режисером до сьогодні. Волею долі так вийшло, що діти виросли і в результаті я повернувся туди, звідки і починав. А Лейпциг батьківщиною я ніби й назвати не можу, тому що не пам’ятаю той короткий період життя.

- Яким був і яким є сьогодні Кам’янець в очах режисера?

- Мені подобається, що Кам’янець зберігся більше, ніж інші міста. Зараз дуже модно все перебудовувати. Може, комусь не подобається, що погані дороги, облицьовані будівлі. Зате тут зберігся образ міста. І мені це приємно. Не подобається те, що виходиш на міст, де я бував ще в дитинстві, а внизу вже стоять маєтки. Архітектурно вони не дуже вписуються. Але нічого не вдієш.

- У Камянці багато фільмів знято на історичну тематику. Чи не хотіли б взятися і Ви за якогось національного героя?

- Я думаю, така ідея з’явиться, бо я ж все-таки тут зовсім недовго. Щоб зрозуміти, що саме знімати - потрібно рік-півтора тут прожити, що я й збираюся зробити. В перспективі планую відкрити в Камянці студію. Тут потрібно знімати, бо місто унікальне. Ось зараз ми працюємо в Києві – це прекрасне місто. Але до трійки «Семи чудес України» все-таки входить Камянець-Подільський. Київ красивий окремими місцями: Дніпро, пагорби, але цілісності, такої як в Кам’янці, там немає. І не тому що Київ поганий, а тому що Камянець – дуже гарний. Ніколи нічого подібного не бачив. Я був у Голландії, Франції, Америці, бачив різні місця. Але тут залишився дух. Відчувається епоха. Звичайно, для фільму потрібно обирати тематику відповідно до історичного минулого міста.


- Можете назвати найцікавішу картину, над якою ви працювали?

- Важко сказати, вони всі мені дорогі. Коли на початку перебудови ще можна було робити своє, я знімав авторське кіно, їздив з ним на фестивалі, одне з них називається «Австрійське поле». Другий фільм – «Секрети виноробства». Коли думаєш про мистецтво, знімаєш саме такі фільми. Зараз такої можливості немає, бо це кіно не комерційне і воно не окупається. Воно їздить на фестивалі, отримує нагороди, але продюсерам від цього ні холодно, ні спекотно. А є інший бік медалі. Доводиться якось жити серіалами, які я сам не люблю і не дивлюся, але які доводиться знімати. Ось такий парадокс. Може, з тих, за які не соромно – «Баязет» про російсько-турецьку війну. Все-таки це зовсім інше століття – історичний фільм. Його, напевно, було найцікавіше знімати.

- Ви згадали про «Австрійське поле». Це ваш дебютний фільм, за який Ви отримали численні нагороди на різних кінофестивалях. Що це означало для Вас тоді?

- У Радянському Союзі кінематограф був хороший, починаючи рівнем і закінчуючи акторами. Однак існувала заборона на чутливість, приховану любов, будь-які бажання пригнічувалися. Мені було цікаво помацати ось це, заборонене. Хотілося зробити чутливо, не оголюючи людей. Треба сказати, що французи найкраще сприйняли цей фільм. Мене туди з ним часто запрошували. Хоча і звинувачували часто в тому, що він якийсь не наш, дуже західний. Актори схожі на європейців, стиль – модерн. Цього не вистачало в радянський час. Тому і була така реакція.

- А як Ви взагалі ставитеся до критики?

- Критика – це чиясь робота. В молодості я ображався, коли писали щось погане, а зараз розумію, що користь приносить якраз та критика, яка топче тебе ногами. Там, де хвалили – було приємно, а користі від цього ніякої. А зараз я взагалі до цього добре ставлюся. Хоча такий час, коли негативна оцінка тільки піднімає рейтинг фільму.

- Нещодавно завершилися зйомки серіалу «Лист очікування». Тема – медична. Це чергове продовження «Інтернів», «Доктора Тирси», «Загальної терапії»?

- «Інтерни» - це комедійний серіал. А медична тема тим хороша, що екстремальні ситуації цікаві глядачеві. Тому і продюсерам ця тема подобається. Але «Лист очікування» - це перший фільм про трансплантацію. А це найстрашніша річ. Про не ї взагалі не було жодного серіалу чи фільму. «Film.ua» і «Шпиль» довго вагалися, не хотіли братися за «Лист», бо тема небезпечна. Адже закони в Україні, як і в Росії, на відміну від Білорусі, не такі як у Європі. Органів немає. Існує скажений кримінал. Всі про це знають, але всі й мовчать. От як у нас в сценарії написано: бабуся їхала з онукою в авто, остання загинула. Бабуся повинна написати: я згодна, що серце онуки віддадуть іншому. Ось тільки так можна отримати орган в нашій країні. Але жодна нормальна людина в стані горя, шоку нічого такого не підпише. Нуль випадків. Тому органи шукають за гроші, з кимось домовляються. Одним словом, кримінал. Вирішуються долі людей, є і кохання, і ревність, і заздрість, і кар’єрні речі – все, як у житті. Цей фільм про те, як мало б бути в нашій країні з цією сферою медицини.


На знімальному майданчику

- Як досягаєте злагодженої роботи в колективі. Адже ви працюєте з творчими людьми. А творчі люди – досить неординарні особистості.

- По-різному. Але я демократ, я люблю, щоб всі були рівні. Мені не треба класти стільчик режисера. От з продюсерами, наприклад, я можу десь посперечатися, відстояти власну думку. А з групою – ні. Спочатку до цього ставляться з підозрою. Але потім звикають. Тому такий і дружній колектив в нас виходить. Хоча це і нелегко. Люди розуміють, якщо вони спізняться на роботу, я скажу: нічого страшного. Тому дехто може собі це дозволити. Але якщо навіть доводиться на когось накричати - потім цілу ніч не сплю. Взагалі є різниця в роботі між режисером і актором в Україні та Росії. Тут більшу роль відіграє людський фактор. А в Росії – фінансовий. Хоча в Україні теж до цього йде. Голлівудська система роботи – кожен сам за себе – до добра не доведе.


- Назвіть кілька фільмів, які, на Вашу думку, визначають вітчизняний кінематограф.

- Як на мене, визначальним для вітчизняного кіно є роботи радянського кінорежисера Андрія Тарковського. Можливо, саме завдяки йому я взагалі замислився над тим, щоб зайнятися цією професією. Якщо взяти телевізійний продукт, мені завжди подобалися «Сімнадцять миттєвостей весни» і Штірліц. Тоді такі проекти знімалися за принципом кіно, а не серіалу. Приділялася увага якості. А зараз не прийнято довго працювати. Те, що робилося раніше за тиждень, зараз – за кілька годин. Ось у чому різниця. Цей фільм для мене досі еталон: по духу, авторській позиції, способом роботи. Сильним був Боднарчук старший. Це не моє, але для мене цінні роботи цього режисера.

- В Україні, на жаль, немає «великого» кіно. І на це є багато причин. Але, якби Вам дали, наприклад, 50 мільйонів доларів, що б зняли, яку ідею втілили?

- Навіть не знаю, треба трохи пожити в Україні, щоб відповісти на це запитання. Я розмовляв з Роднянським (Олександр Роднянський – продюсер. – авт.). Поки  що, як він каже, йому не принесли жодного нормального українського сценарію. Це або  копія з російського, або щось схоже на українське, але повністю відсутній український дух. Та й час такий, що грошей зараз в Україні на культуру не виділяють. Французи, наприклад, свій кінематограф захистили. Це, напевно, єдина країна, яка в такому обсязі виділяє кошти на своє кіно. І не важливо, принесе воно касові збори чи ні. Цим займається держава. Мені здається, що слов'янським країнам для розвитку кінематографу необхідна підтримка держави. Сьогодні її немає ні в Україні, ні в Росії. В останній ця справа якось крутиться за рахунок олігархів. Кількісно там більше грошей.

Звичайно, хотілося б в Україні зняти фільм на українському ґрунті, українською мовою. Але мені поки що рано.

- Ви пишете прозу. Про що саме?

- Це авторська екзистенціальна проза, інтелектуальна – не для пересічного читача.

- Може, маєте сценарій для Камянця?

- Маю, як і надію, що до літа отримаю частину російських грошей. В мене мрія – зняти наступного року кіно тут. Щоправда, воно буде російською мовою, поки що. Тим не менше, хочеться виставити його на ринок від України. 

ФОТО ЗВІДСИ

«Хронікер» про співрозмовника

Андрій Черних

Народився 13 січня 1960 року в Лейпцигу, Німеччина.

Сценарист, режисер.

У 1982 році закінчив факультет звукооператорів  ЛІКА (Ленінградський інститут кінорежисерів).

Після служби в РА працював асистентом звукорежисера на кіностудії «Лєнфільм», потім – асистентом режисера у фільмах «Клім Самгін», «Без мундира», «Штани». Працював у Обєднанні А. Германа.

Пише прозу. Автор повістей: «До-бемоль мінор», «Австрійське поле» (додаток до альманаху «Петрополь», 1994).

Призи і нагороди

* Приз «За кращий дебют» у Клермон-Феррані (Франція) в 1990 році.
* Спеціальний диплом «За естетику зображення» (Нью-Йорк, Angelina Film Center, 1991).
* «Вищий рейтинг журналістів і глядачів» (Лімож, 1993).
* Царськосільська премія 1993 р. «За поступовий пошук художньої форми».

 



Категорія: Персона | Додав: hroniker (11.12.2011)
Переглядів: 1079 | Теги: Серіал, Сценарист, режисер, Андрій Черних, Лист ожидания, Камянець



Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
За межами Кам’янця


Пошук
Статистика
каталог сайтів МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Rambler's Top100 c

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright Лілія Петрук © 2017 |
Використання будь-яких матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється
за умови активного гіперпосилання на hroniker.net