Середа, 13.12.2017, 06:11

З об'єктивних причин сайт "Хронікер" (hroniker.net) не оновлюватиметься. Читачі порталу можуть ознайомлюватись із новинами нашого міста культурно-мистецького спрямування в групі "Вконтакті" -https://vk.com/kp_hroniker. Тому якщо ви є користувачем цієї соціальної мережі - долучайтесь)

Незабаром у Кам’янці


Головна » Персона

У «творчий дім» українського графіка, майстра олійної пастелі, заслуженого художника України Бориса Негоди я потрапила вперше. Привід солідний – незабаром художнику виповнюється 70 (хоч і язик не повертається вимовити цю цифру вголос).

  Тепер розумію, чому Борис Михайлович любить проводити тут увесь свій вільний від викладання час. Майстерня, що «сховалася» в тихому і надзвичайно мальовничому куточку вулиці Довгої, не просто надихає своїми краєвидами на каньйон річки Смотрич, але й заворожує. Спокій, тиша й умиротворення… Що ще потрібно для створення шедеврів?

   Борис Михайлович Негода народився 7 квітня (за паспортом - 8 квітня) 1944 року в с. Калиня Кам’янець-Подільського району. Член Національної спілки художників України, заслужений художник України. З 1974 року працює в Кам'янці-Подільському. Викладач живопису К-ПНУ ім. І. Огієнка, доцент кафедри образотворчого мистецтва. Виставляється постійно, його роботи бачили Київ, Чернівці, Москва; Румунія, Болгарія, США. Довгий час займався гравюрою.

  Борис Михайлович нагороджений міською відзнакою «Честь і шана». З 1987-го до 1990 року був депутатом міської ради, але згадує цей період неохоче. Донька Ольга навчалася в нашому університеті, займається витинанкою і виховує вже свою дочку. Син Андрій теж закінчив художній заклад, став віруючим.

«ДОБРЕ І НА СОВІСТЬ – РІЗНІ РЕЧІ»

  - Пане Борисе, Ваше дитинство пройшло у післявоєнні роки. Чим найбільше запам’ятався цей період життя?

  - Дуже нелегкий був 1947 рік. Але мені було три роки, тому я його не пам’ятаю, тільки знаю зі слів. Одне нас врятувало від голодної смерті – риба. Кожен день її їли. Ловили всі - батьки, сестра і я. Кожен мав своє місце. І головне, що та риба не набридла.

  Дитинство було, як книжка пише, - босоноге і неконтрольоване, мов у дикого мустанга. Чотири рази топився в ставку – якраз біля нашої хати. Ще читати не вмів, а вже плавав. Взагалі я – пізня дитина. Татові було 59 років, а мамі 22, як я народився. Окрім мене, в нашій сім’ї була ще сестричка, а то все старші – навіть за маму.

  Легко ніколи не було, хіба тепер.

  - Обрати творчу професію, зокрема художника, – досить ризиковано, навіть у нинішній час. Коли Ви вступали в мистецький заклад, думали про перспективу?

  - Уявлення навіть такого не було. Малювати хотілося з дитинства. Після закінчення  Чернівецького художньо-ремісничого училища через 11 місяців мене забрали в армію. Потім повернувся до Кам’янця. Закінчив ще 11 класів при вечірній школі №1 і вступив у Київський художній інститут (нині - Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Вчитися було балдьожно. Це найкращі роки життя.

  - Графіку обрали свідомо?

  - Цю техніку я називав «любов моя». Мріяв про неї. Але не одразу вступив на факультет графіки, спершу на художньо-педагогічний. Вже після другого курсу мене перевели на «книжкову графіку» (тоді даний факультет вважався найціннішим). Допоміг мені у цьому один викладач (він сам із Чернівецької області), коли я показав свою літню практику в Кам’янці. Зразу не сприймали мене там, думали, що я по блату потрапив.

  Графіка подобалася лаконічністю та чорно-білою манерою, я тільки так і мислив. А років п'ятнадцять тому заскучав за кольором. І почав шукати свою техніку. Так освоїв олійну пастель, якою взагалі ніхто не працює.

  - Свого часу Ви були депутатом. Як зважилися на таку «посаду»?

  - Я не хотів, мене змусили. Ніколи ні в якій партії не був. Коли прийшов до влади Горбачов, сказали, що їм треба такий, як я. Мені дали територію Польських фільварок. Заставив одній бабці пічку зробити. 2,5 роки я відмучився і сказав, що більше не можу. Депутат і художник - не поєднувані поняття. 

   - Самокритикою займаєтеся?

   - О, це найголовніше. Спуску я собі ніколи не даю. Все повинно бути ідеальним. Я люблю оцінювати й чужі роботи. Але тільки, якщо вони – цікаві.

  - Як відрізняєте хорошу роботу від поганої?

  - Варто тільки подивитися на неї і одразу стає зрозуміло – працював професіонал чи аматор. Але й не кожна професійна робота – хороша. Добре і на совість – різні речі.

  - Чи є для Вас заборонені теми?

  - Зараз узагалі можна працювати над будь-якою темою і в будь-якому стилі. За цим ніхто не слідкує. Мені особисто цікава козацька, українська тематика. Як можна обходити її стороною, коли я народився в Україні? Люблю писати Краків і зимовий Кам’янець.

«КАРТИНА КЕРУЄ МНОЮ, А НЕ Я НЕЮ»

  - Наші студенти – досить активні в мистецькому плані. Але ми найчастіше бачимо вже результат, а Ви – сам процес. Чи є в більшості з них творче майбутнє?

  - Студентів дуже важко оцінювати, бо вони ще не знайшли свій шлях. Більшість із них просто не хоче працювати. Одразу запитують: скільки ця робота може коштувати? Я ніколи не ставлю собі таке питання. Вже коли напишеш щось, виявляється, що воно чогось вартує.

  Найбільш активні дівчата, але вони виходять заміж і забувають про творчість. От я викладаю, наприклад, у Олі Якубовської – вона дійсно може стати художником, якщо не закине. У нашому університеті створені всі умови, єдине – виділяється менше годин на спеціальні предмети. Але студенти просто не мають бажання. Із сотні професіоналами стають одиниці. Ми ж не хочемо плодити собі подібних.

   - От Ви до всього відноситеся філософсько-жартома. Це у Вас такий спосіб мислення?

  - Так точно. Коли я кажу, що ця робота може бути, це значить, що вона може бути. Але може й не бути. Студенти – зовсім сира річ, з якою треба дуже багато працювати. От вони щось підготували, вже й виставляються. Так не робиться, процес має бути поступовим і свідомим. Скільки треба перелопатити літератури, написати картин, щоб знайти себе, свій стиль. Один академік сказав, що художник – це свиня. Він має влізти туди, куди ніхто не влізе, відшукати якусь нову тему з новим баченням.

  - Наскільки важливо для художника, щоб його роботи побачив якщо не світ, то, принаймні, рідне місто?

  -  У нас із цим дуже складно, в плані матеріалів. Але я про це не думаю, працюю та й все. Може, спонсор з’явиться. От зараз у Чернівцях роботи виставляються, на Закарпатті. Деякі картини возив за кордон – у Штати, Німеччину, Польщу. Уже третій рік, як я працюю над «козацьким письмом» - картинами, які поєднуються з літерою. Вже готова майже вся серія і буде цілий алфавіт. Поки що ніде не виставляв цих робіт і навіть не знаю, де показуватиму.

 - Пікассо казав: «Для того, щоб намалювати, потрібно заплющити очі і співати». Як би Ви описали процес народження власних картин?

  - Спочатку готується ескіз, а потім передається колір. Дійсно треба почути мелодику картини. І ще - відчути барви. Але разом з тим ніколи не знаю, чим завершиться цей процес. Картина керує мною, а не я нею.

  - У Вас тут такі грані краєвиди. Муза часто навідується?

  - Завжди присутня. Вона сама приходить, я її не кличу. Якщо немає занять – одразу приходжу в майстерню, але буваю тут щодня. 34 роки вже працюю на цьому місці. Тут у мене і книги, і виставкова зала.

  Натхнення приходить під час роботи. Був період, коли картини виходили чорними, в темних тонах (підсвідомо). Виною тому настрій і події, які відбувалися в нашій країні. Мене вони так вибили з колії, що я навіть говорити, писати не міг. Як так, щоб у XXI столітті мислили категоріями XVII-го?

  - До приємного. Вірите, що відзначатимете таку солідну річницю?

  - Краще б цього дня народження не було. Не люблю святкувати, не хочу, але мушу. Не відчуваю себе на ці роки. І мені аж не віриться, що вже святкуватиму такий ювілей. Думаю, може десь якусь помилку зробили. 70 років… Коли вони пройшли? Стільки не живуть. От кому я дійсно заздрю, то це молодим. У них – ще все попереду.



Категорія: Персона | Додав: hroniker (06.04.2014)
Переглядів: 1139 | Коментарі: 1 | Теги: заслужений художник України, ювілей, олійна пастель, майстерня, Борис Негода



Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
За межами Кам’янця


Пошук
Статистика
каталог сайтів МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Rambler's Top100 c

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright Лілія Петрук © 2017 |
Використання будь-яких матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється
за умови активного гіперпосилання на hroniker.net