Субота, 18.11.2017, 07:26

З об'єктивних причин сайт "Хронікер" (hroniker.net) не оновлюватиметься. Читачі порталу можуть ознайомлюватись із новинами нашого міста культурно-мистецького спрямування в групі "Вконтакті" -https://vk.com/kp_hroniker. Тому якщо ви є користувачем цієї соціальної мережі - долучайтесь)



Головна » Персона

Кам’янчани, та й туристи знають Олега Храпана як майстра, у руках котрого цілісінький день, з раннього ранку до пізнього вечора, оживає глина. У своїй майстерні в Старій фортеці хлопець відтворює гончарське ремесло. А нещодавно несподівано для самого себе Олег отримав звання майстра Національної спілки майстрів народного мистецтва. Подія – визначна не лише для нашого міста, а й для всієї області. (Адже на всю Хмельниччину виготовленням кераміки займається лише двоє митців).  Тому попередньо домовившись із майстром про зустріч, рушила до фортеці.

 

Заходжу у майстерню, а там на мене чекає приємний сюрприз. Поряд із Олегом за столом… розписує глечики відома художниця-дизайнер авторських сумок Тетяна Кльова. «Мені провели безкоштовний майстер-клас, тепер змушена відробляти, - жартує Таня. – «Насправді допомагаю Олегу розписувати глечики». На столі  вже  красуються кілька готових із різними орнаментами тарілок.

Роздивившись майстерню та поговоривши з обома майстрами про життя-буття, потихеньку намагаюся налаштувати Олега на розмову. Але раптом, ні з того, ні з сього, каже: «Одягай халат, зараз будеш точити чашку». «Я? Чашку точити? Та я в житті нічого подібного не робила. Та в мене руки не звідти ростуть. Не вмію я нічого творчого робити. А як же інтерв’ю?» - перелякано запитую Олега. «Почекає», - впевнено відповідає. 

Розуміючи, що ніякі вмовляння мене не врятують, одягаю халат й стаю біля гончарного круга, як і показує Олег: боком до стола і трохи вигнувши вперед живіт. «Для опори», - каже він. Ага, для опори, світ ніби перевернувся в одну мить: нічого не бачу і не чую. Тільки відчуваю, як під руками оживає глина. Майстер-клас тривав кілька хвилин, а здавалося, що вічність. Ось так народилася кружка. Вийшла гарна. А Тетяна Кльова допомогла розписати.  

- З чого все починалося? – запитую майстра, вже трішки маючи уявлення про те, чим займається Олег.

- Із сувенірів з глини. Один мій знайомий, котрий закінчив сільськогосподарську академію і писав дипломну роботу з гончарства, сказав, що це дуже класна справа і все життя хотів цим займатися, але ніколи не мав на те часу. Якось мені каже: «Давай я тобі покажу, раптом сподобається». І ми поїхали до Василя Бардачевського – гончара з Тернопільської області. Таких, як він, я ніколи не зустрічав. Приїхали, а Василь Степанович каже: «Я все тобі покажу, розкажу, ти тільки роби. І ще - поки не виймеш з печі випаленого виробу – не кидай справу, коли виймеш – ось тоді подумаєш, треба воно тобі чи ні». Спочатку було важко, хоч гончар, звичайно, показав мені основи. Але далі руки мали навчитися відчувати глину. Коли зробив свій перший випал і вийняв з печі власні вироби, зрозумів, що це  - моє.

- Скільки часу пройшло відтоді?

- Півтора року. За цей час випалив близько півтисячі виробів. Найкращий досвід у наданні майстер-класів, та й узагалі в самонавчанні, отримав під час минулорічної «Битви націй» у Хотині. Я лише вникав у цю справу,  кожен показ тривав півгодини. Але коли приїхав додому, сів за роботу, а руки самі роблять. Тобто майстер-класи реально допомагають. Це були перші навчання. Після того давав майстер-класи на Руській брамі, під час «Терра героїки», на День міста.

- Як тобі працювалося на Руській брамі?

- На Руську браму я приїжджав ввечері, після роботи, де в мене була невеличка майстерня. Там я встиг зробити два випали: перший на 70 виробів, другий – на 80. А потім зрозумів: або цим треба серйозно займатися, або залишати. Тому що це - цілий процес: треба глину підготувати, вона має висохнути на полиці. Потім її вибираєш, перемішуєш, розкладаєш в пакети, точиш. Якби я, наприклад, зараз поїхав кудись, а через півроку приїхав - мені б знадобилося два тижні, щоб запустити процес. І я зрозумів, що займатимуся цим серйозно. Спершу думав орендувати майстерню неподалік Успенської церкви. Але потім свою допомогу запропонував директор історичного музею-заповідника Віктор Травінський. Так у Старій фортеці, в Папській вежі, з’явилася моя майстерня. Спершу тут була гора землі, дрова. Ми усе поприбирали. Ремонт робили чотири місяці, підлогу самі встеляли. І вже на початку лютого почали працювати.


(Олег Храпан на Московському фестивалі "Времена и эпохи")

- А глину де береш?

- На своїй дачі в Кадиївцях. Це настільки рідкісна глина, що я просто не натішуся. Навіть гончарі з Косова, котрі приїжджали до мене нещодавно, відзначили, що такої глини днем з вогнем не знайдеш.

- А для різних виробів треба різну глину?

- Для різних виробів береться різна густина. Твердішу – для тарілок, для глечика можна м’якшу взяти. Окрім тарілок і глечиків, можна виточити ще й чашки та кухлі різних розмірів і форм. Виготовляємо навіть квасники й люльки. Але я завжди кажу людям: «Купуйте те, чим будете користуватися. Мені приємно, якщо воно в вас не буде припадати пилюкою».

- А ложки чи вилки піддаються ліпленню?

- Я їх навіть ніколи не робив. Бо, по-перше, вони ламкі, а по-друге, ними зуби можна зламати.

- А що найважче точити?

- Тарілку, бо вона тоненька і глину ж для неї треба правильно підібрати. Але зараз для мене нічого складного немає. Все приходить з часом і досвідом.

- Ти згадував про випали. Скільки в одну партію може зайти виробів?

- Як коли, може зайти третина майстер-класу, до трьохсот виробів. Ми намагаємося максимально завантажити піч десь за два, два з половиною місяці.

- До речі, про піч. Ти сам її робив?

- Так. Зараз там добре, а коли запалюємо її – справжнє пекло. Всередині печі – 1000 градусів. І від того, чи правильно я її розігрію, залежить якість випалених виробів. Зазвичай, зі ста штук, двоє глечиків браковані. Перші мої випали були, наче здача іспитів. Так переживав. Тепер вже трішки спокійніше себе почуваю.


- Знаєш, поки ти давав мені майстер-клас, а я якось намагалася долучитися до цього процесу, нічого не чула з того, що ти мені розповідав. Наче втратила слух і лише загострилися відчуття. Розкажи ще раз поетапно про технологію точення, наприклад, глечика.

«Зараз все покажу, - каже Олег, одягаючи халат. - Робота за кругом – це десь 5% від однієї роботи. - Спочатку треба викопати глину, скидати на купу (вона має як мінімум рік перезимувати). Потім - привезти, розчинити в воді (потрібно її розварити, має годину покипіти), збити дреллю, перетерти через сито. Викладається густенько на полиці, підсихає, збирається і замішується». Олег бере глину і місить її, як тісто на вареники. Далі викладає шмат глини на круг, розкручує його і під руками дивним чаном з’являється основа для глечика. Процес, коли майстер намагається надати виробу форму, стискуючи глину до центру, називається центровкою. Потім в основі робиться отвір і потихеньку точиться глечик. Дивлячись на руки Олега, виглядає все дуже просто. Але я вже знаю, що це тільки на перший погляд.

  - Ти спілкуєшся з багатьма кам’янецькими майстрами, туристами, відвідувачами фортеці. Наскільки люди зацікавлені у відтворенні цього ремесла?

- Насправді гончарством мало хто цікавиться. Зараз його розвиток настільки призупинений, що той, хто працює, той працює. А більше воно нікому не потрібне. Люди ніби запитують, цікавляться, але з Кам’янця до мене ще ніхто не прийшов навчатися. Навпаки подобається людям з Києва. Але вони не мають змоги приїжджати сюди постійно.

- Будь-хто може навчитися гончарству?

- Звичайно, лише було б бажання. Ось мій товариш Олексій займається цим півроку. Перші три місяці він робив убого, криво. Потім почали виходити чашечки. П’ять місяців пройшло, як у нього вийшов глечик. Спочатку важко і незрозуміло. Але досвід робить своє.

- Як сприйняв звістку про здобуття звання майстра?

- Чесно кажучи, навіть не очікував. Думав, що пройде ще немало часу, поки розглянуть подані документи. Просто нас дійсно дуже мало по всій Україні. В області  я  - другий, знаю, що в Тернопільській – п’ять гончарів, котрі є членами Національної спілки.

- Плануєш далі цим займатися?

- Думаю, все життя.



Категорія: Персона | Додав: hroniker (07.08.2012)
Переглядів: 1688 | Теги: Олег Храпан, Стара фортеця, гончар, майстерня



Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
За межами Кам’янця


Пошук
Статистика
каталог сайтів МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Rambler's Top100 c

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright Лілія Петрук © 2017 |
Використання будь-яких матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється
за умови активного гіперпосилання на hroniker.net