Понеділок, 20.11.2017, 20:13

З об'єктивних причин сайт "Хронікер" (hroniker.net) не оновлюватиметься. Читачі порталу можуть ознайомлюватись із новинами нашого міста культурно-мистецького спрямування в групі "Вконтакті" -https://vk.com/kp_hroniker. Тому якщо ви є користувачем цієї соціальної мережі - долучайтесь)

Незабаром у Кам’янці


Головна » Персона

Про інтерв’ю з Іваном Нетечею, директором Камянець-Подільської дитячої хорової школи, я домовилася напередодні. Йдучи на зустріч, сподівалася на приємну і цікаву розмову. Вже тоді я відчувала, що це людина безмежної душі й надзвичайно віддана своїй роботі. В порожніх, але затишних кімнатах хорової школи, намагаюся знайти головну особу цього закладу.

- Добрий день, - промовила я. За столом із безліччю фотографій (як я пізніше дізналася – це були світлини з поїздок учнів вчителя) на мене з усмішкою на обличчі вже чекав Іван Михайлович. Так почалася наша розмова.


- Ви народилися в селищі Бедриківці неподалік Городка Хмельницької області. Як потрапили до Камянця-Подільського?

 - Навчаючись ще в школі, відвідував музичну школу, щоправда не в рідному селі, а сусідньому – Городку. І хоч тоді я захоплювався футболом (грав навіть за юнацьку збірну області), музичну школу по класу баяну закінчив. Музика взяла наді мною верх, хоча перша моя спеціальність – це майстер із ремонту моторів. Однак зрозумів, що це не моє, і вступив до училища культури. Навчався в хоровому відділі в Михайла Макловича – знаменитого диригента Камянця-Подільського.

- Ким був для Вас Михайло Володимирович?

- Взірцем, прикладом для наслідування. Я йому симпатизував у всьому: як він одягався, як танцював танго. Він був улюбленим викладачем не тільки для мене, а й для всього факультету: високий, красивий. Йому дівчата постійно ноти перевертали, коли він не бачив.

Вставка * «Під час навчання в інституті декілька разів бував на Великдень у храмах Києва. І хоча тоді це було заборонено, я тихенько їхав, і ніхто не знав, де я дівався» *

- Ви співали в хорі, вокальних ансамблях з раннього дитинства. Звідки така любов до музики й хорового співу зокрема?

- У дитинстві я ходив до храму. Туди мене водила бабуся. І хоча то були атеїстичні часи (церкву в рідному селі розвалили) я ходив у сусідні - Кузьмин і Городок. Мені дуже подобалося, як співали бабусі. Я ніяк не міг зрозуміти: як вони так гарно відтворювали голосом ноти, якщо не мають освіти. Тепер я розумію - вони співали серцем. З того часу я не думав ні про що інше, як про духовну музику. Навіть під час навчання в університеті декілька разів бував на Великдень у храмах Києва. І хоча тоді це було заборонено, я тихенько їхав, і ніхто не знав, де я дівався.

Вставка * «На хвилі національного відродження ми «скочили на коня». І в 1992 році відкрили хорову школу» *

- Ви організували на Хмельниччині першу платну дитячу хорову студію, а потім - дитячо-юнацьку хорову капелу «Журавлик». Остання по праву – Ваше дитя.

 - Так, спершу хор мав назву «Ровесники» - на той час це була модна назва, та й його учасниками були молоді люди одного віку. А коли в школі №1 нам місця вже не вистачало - ми перебралися до Будинку культури. Це мій єдиний колектив, якому Міністерство культури з підписом міністра присвоїло звання «народного самодіяльного колективу». А потім ми настільки потужно концертували, що в 1992 році відкрили хорову школу. На хвилі національного відродження ми «скочили на коня».

- Чи був в історії «Журавлика» концерт чи фестиваль, про який Ви досі згадуєте з усмішкою?

- Ми були неодноразовими учасниками як всеукраїнських, так і міжнародних фестивалів: X Всеукраїнського Різдвяного фестивалю «Велика коляда-2009» у Львові, VI Міжнародного фестивалю духовної пісні «Бог є любов» у Словаччині… Однак найбільше запам’яталося в Німеччині. Туди ми поїхали на запрошення товариства «Кам’янець-Подільський - Вісбаден». І саме звідти приїхали з найяскравішими спогадами: ми дали близько 10 спільних концертів з німецьким хором, солісти якого – європейські зірки.


- Ви співали німецькою?

- І німецькою, і латинською, і англійською мовами. Окрім того, твори нашого репертуару – і на литовській, і на російській, і навіть на іспанській. Коли ми поїхали на запрошення в Прибалтику і виконали духовний гімн литовського народу рідною для них мовою, весь зал аплодував стоячи – ми добре підготувалися.

- А як на рахунок випускників? Ви знаєте, як склалася їхня доля?

- Я дуже люблю своїх випускників. Цього року з десяти, це тільки про тих, за кого я знаю, сім вступає в різні мистецькі заклади України. Є директори, котрі не цікавляться своїми учнями. Це не правильно. Ви знаєте, хоча школі вже 20 років, я намагаюся стежити за долею кожного з випускників. Усіх вітаю з днями народження. Не для того, щоб показати, що я такий чемний. Ні. Це один із елементів виховання: щоб вони теж не забували про своїх рідних і близьких.


- Ваші мистецькі плани на майбутнє.

- О, вони наполеонівські (посміхається. – авт.). Кожного року навесні або восени я їжджу на засідання київського клубу хормейстерів дитячих та юнацьких колективів «Тоніка». Щороку там збираються провідні митці України та Європи. У планах – відвідати його, бо то хороша кузня для митця. І ще: цього року планую нарешті випустити компакт-диск із 24 колядками та щедрівками. Записали ми його давно. Але щоб розповсюдити навіть мінімальним тиражем - тисяча примірників – потрібно зібрати 30 тис. грн. Таких грошей на той час в нас не було. А тих коштів, які ми збирали колядуючи на Різдво, не вистачало. Частково цю проблему вирішила сім’я Телятицьких, Валентин Пшенишнюк та мій брат Дмитро Нетеча, котрі проспонсорували вихід цієї платівки, за що їм велика подяка. Залишилося зібрати ще кілька тисяч.

- Якби у Вас була можливість спробувати себе ще в якомусь мистецькому напрямку. Що б це було?

- Якби була можливість – я б відкрив на базі школи невелику хорову гімназію або ліцей, такий собі елітний заклад, який би обєднав талановитих діток.

Довідка

Дата народження: офіційна – 1 січня 1948 рік,  неофіційна – 20 жовтня 1947 рік. Цього дня свої іменини відзначає й дружина Івана Нетечі – Галина.

Знак зодіаку: Терези

Девіз : самовдосконалюватися, духовно збагачуватися.

Зневажаю в людях: лицемірство, підлість, зраду.

Поважаю: високу культуру, освіченість, порядність, віру, бажання подорожувати.

Люблю: футбол, тільки тепер дивлюся по телевізору.



Категорія: Персона | Додав: hroniker (27.07.2011)
Переглядів: 1239 | Теги: Життя, Іван Нетеча, директор, біографія, хормейстер, хорова школа, Камянець



Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
За межами Кам’янця


Пошук
Статистика
каталог сайтів МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Rambler's Top100 c

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright Лілія Петрук © 2017 |
Використання будь-яких матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється
за умови активного гіперпосилання на hroniker.net