Понеділок, 20.11.2017, 20:15

З об'єктивних причин сайт "Хронікер" (hroniker.net) не оновлюватиметься. Читачі порталу можуть ознайомлюватись із новинами нашого міста культурно-мистецького спрямування в групі "Вконтакті" -https://vk.com/kp_hroniker. Тому якщо ви є користувачем цієї соціальної мережі - долучайтесь)



Головна » Персона

Співвласник стейк-хаузу «Лондон», піцерій «Челентано» та «У нас на районі»  Георгій Телятицький народився в Кам’янці-Подільському. Батько був чоботарем, мати працювала методистом в УТОСі. Навчався на вечірньому факультеті Київського автодорожнього інституту, одночасно працював на електромеханічному заводі. Одружився на дівчині – Валентині, з якою свого часу навчався в одному класі. У неї було рижувате волосся, часто саме воно ставало предметом його уваги на уроках. 

Має двох дітей – Тетяну та Валентина, і п’ятьох онуків – Юлю, Дмитра, Катю, Владу і Софію, котрих жартома називає емігрантами. Співає для себе. Навчався у музичній школі за класом баяну. Знає напам’ять всього Чайковського. В дитинстві займався баскетболом. Улюблені фільми – психологічні, зокрема режисера Квентіна Тарантіно. Цікаві міжособистісні стосунки, можливість зазирнути в реальність і надреальність. За гороскопом – рак. Має кота Григорія.

Розмовляти з Георгієм Антоновичем неможливо без усмішки. Ця людина, здається, цікавиться всім на світі. Він кохається у класичній музиці. Цінує смачну кухню, має в арсеналі рецепт надзвичайно смачних запечених яблук. І знає, як досягти успіху в бізнесі, причому дотримується тези, що клієнт не завжди правий. Утім, про все це він розповість сам.

Про свою родину можу згадувати лише з теплом. Мої сестрички дуже гарно співали, особливо молодша. Її часто делегували на міжнародні фестивалі молоді та студентів у Москву. На той час популярним був багатоголосий спів – дуже велика, як на мене, мистецька цінність. На жаль, зараз він уже втрачений.

Коли закінчував початкове навчання, моя вчителька, як сьогодні пам’ятаю, запитала: «Ким ти хочеш бути?». Розумію, для чого: хотіла побачити, чи здійсниться мрія в житті. Я сказав: «Співаком». Мабуть, тому, що сестричка брала мене на всі концерти. Одного разу вона вирішила випити перед виступом яйце. Доручила його мені потримати. Я поставив яйце до кишені. І, звичайно, розбив. Сестра співала, не випивши чудотворний засіб. Наслідуючи родинні традиції, співати почав і я.

Вітаючи онука зі вступом до Брістольського університету, я наголосив, що це – особисто його успіх. Він молодець тільки тому, що зробив це сам, без допомоги батьків. Звичайно, навчання там платне. Але має значення тільки те, які знання здобуваєш. «Ти навчився вчитися», - сказав я йому тоді.

Вперше потрапив за кордон у буремні 90-ті роки, в Румунію. Нині я жахаюся тих спогадів, бо ця подорож, ніби то комерційна, закінчилася для мене суцільними втратами, ніякої вигоди не отримав. Навпаки - негативні психологічні враження. Бо румуни обікрали нас миттєво.

Багато подорожей ініціювали мої діти: був у справах в Мексиці, Об’єднаних Арабських Еміратах. На жаль, мало бачив європейських країн, хоча вони мене ваблять. Не тільки ілюзорно. Маю уяву про те, яким має бути життя, як люди повинні поводити себе в якійсь спільноті.

Порівнюю святкування Дня Незалежності в Еміратах і в нас. Там неможливо цього дня проїхати на таксі – вулиці заповнені радісним натовпом. А в Україні… Ці байдужі, сумні обличчя. Мене це так дратує. Запитую: «Люди добрі, чого ж ви не живете?». Таке враження, що ви народилися на світ і чекаєте, щоб просковзнути повз час, даний Богом, і тихенько піти. Чомусь я такою бачу життєву поведінку наших людей. Вони бояться, як би чогось не сталося, а взяти самому участь у якійсь дії – ні-ні.

Завітавши до Ровеня (Хорватія), побачив доброзичливість, спокій, відсутність напруження в очах і поведінці тамтешніх людей. Тоді я усвідомив: це - країна, яка буквально вчора воювала. Уявіть собі розбитий багатоповерховий будинок і вилиту з граніту навколо нього площину. Тим самим ровенці відокремили цей аварійний дім від зовнішнього середовища, поставивши його на постамент. Вони використали руїну і зробили з неї пам’ятку як застереження. Для мене це виглядало високоінтелектуальним, дохідливим і зрозумілим.

Сім років тому ми придбали на вулиці Князів Коріатовичів приміщення. Коли постало питання, що ж тут буде, думали про харчувальний заклад. Збиралися назвати його «Оса». Чому оса? Досі не знаю. В цьому стилі навіть розробили з колегою дизайн-проект. Оплатили його. В цей момент повертаються з Лондона мої діти. Вони були «хворі» тим містом. І все зроблене раніше в один момент поламалося. Так народився стейк-хауз «Лондон».

Створити в Кам’янці атмосферу Британії. Ось основна ідея цього закладу, якою ми живемо й досі.


Георгій Телятицький і скульптор Сергій Кляпетура на фестивалі снігових скульптур "Миколаєва феєрія"

Дружина каже, що люди приходять сюди дивитися не на дизайн, а щоб якісно і смачно поїсти. Моя думка: вони повинні дивуватися тут чомусь. А правда - посередині. Я уявляю цей заклад таким, де б люди вели себе просто, демократично, куди можна прийти попити чай, каву або взагалі почитати журнали.

Не погоджуюся з тим, що клієнт завжди правий. Так, він має права, але ніхто його не наділяв правами хамити, псувати настрій своєю поведінкою всім, хто є тут крім нього. А в мене є право – не пустити його сюди. Про кого я це говорю? Про тих клієнтів, які принижують офіціанта образливими жестами і словами. Такою ціною я не збираюся заробляти гроші.

Неможливо перевиховати людей. Я не можу сказати своєму персоналу: ви маєте усміхатися. Це повинно бути природне бажання.

Бачу не сам «Лондон», а й зовнішнє середовище, яке б йому відповідало. Я називаю його британським. Автобус із Лондона - вже ознака цього. В ньому плануємо відкрити кафе, думаю, без власної назви. На жаль, з технічних причин не вдалося щоб будка біля закладу працювала як телефонний автомат. Мені підказали, що можна зробити так, аби з нього дзвонили лише на домашні номери. Хочу запустити цей проект. Також між «Лондоном» і аптекою відкрити арт-кафе з міні-сценою.

Сучасна музика - сміття. Як можна одну фразу повторювати мільйон разів? Це такий психологічний прийом: вони ніби цвях вбивають у свідомість людей цими піснями. От класика… Це – складна річ, але в морі такої музики є зрозумілі та близькі мені твори. Знаю напам’ять всього Чайковського.

Записав на платівку свій спів. Мені було в прикол, особливо коли друзі запитували: а хто виконавець? Далі справа не йшла: публічно ніколи не виступав.

У мене є недолік – не складаю планів, а тримаю все в голові. І це неправильно. Треба визначати пріоритети.

Перед сніданком підігріваю фільтровану воду до температури тіла, додаю лимону і випиваю. Повірив у те, що ця річ потрібна. Таким чином «запускається» організм.

Люблю м’ясо. Розумію, що воно призводить до певних наслідків. Тому намагаюся коригувати своє харчування. Моя дружина в цьому плані – унікальна людина. Вона цікавиться різними експериментальними рецептами, а потім втілює їх у життя. В мене до цього здатності менше. Але я знаю рецепт дуже смачних смажених яблук. Берете вершкове масло, на сковорідці топите його, додаєте цукру для карамелізації. Попередньо нарізані шматочки яблука смажите в цій суміші, не даючи їм розлізтися. А потім доливаєте туди… трішки віскі. Воно випаровується. Але смак – особливий. Усіх гостей таким пригощаю.

Поки живемо - живемо. І поки живеш – треба жити. Я пригадав таку забуту радянську фразу – «Гореть, а не коптеть, да здравствует пламя жизни». Що  поганого в цьому девізі радянської пори? Будьмо активними!



Категорія: Персона | Додав: hroniker (16.01.2013)
Переглядів: 964 | Теги: Георгій Телятицький, стейк-хауз Лондон, підприємець



Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
За межами Кам’янця


Пошук
Статистика
каталог сайтів МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Rambler's Top100 c

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright Лілія Петрук © 2017 |
Використання будь-яких матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється
за умови активного гіперпосилання на hroniker.net