Понеділок, 20.11.2017, 20:14

З об'єктивних причин сайт "Хронікер" (hroniker.net) не оновлюватиметься. Читачі порталу можуть ознайомлюватись із новинами нашого міста культурно-мистецького спрямування в групі "Вконтакті" -https://vk.com/kp_hroniker. Тому якщо ви є користувачем цієї соціальної мережі - долучайтесь)



Головна » Туризм

Олександр Карбовський, 46 років, історик, екскурсовод

Голова Ліги екскурсоводів міста розповідає, чому гіди вигадують фантастичні історії, як туристи ставляться до них і що приховує Стамбул.

Корінний мешканець Кам’янця-Подільського. Каже, що створений минулого століття. Народився в сім’ї, яка  на той час вважалася інтелігенцією. Батько – інженер, мати – лікарка. Перше місце роботи – Кам'янець-Подільське Бюро подорожей екскурсій, тут заробив першу зарплату. Тоді-ж майже одночасно отримав і паспорт. Закінчив історичний факультет Кам’янець-Подільського державного педінституту, нині Національний Університет.

Процес навчання був розділений 2 роками служби у лавах Радянської армії на Закарпатті. Після чого знову повернувся до навчання. Працював науковцем в історичному музеї-заповіднику, НІАЗ та за дипломною освітою (вчитель історії та права). Володіє російською і польською мовами. Цікавиться фотографією. Дружина Жанна Анатоліївна - завідувач відділу в історичному музеї-заповіднику. 

- Чому обрали історію?

- Очевидно, в історичному Кам’янці-Подільському по-іншому неможливо. Ще з шкільних років цікавили мури та башти міста, їх минуле. Та й з вибором, де навчатись, довго не вагався, істфак розташовується саме у Старому місті, в старовинній споруді. На історичний факультет люди вступали з декількох причин. Не секрет, що в часи СРСР істориків, як людей ідеологічно та інформаційно підкованих, часто брали в кадровий склад різних установ, вони поповнювали ряди службовців. Але частина молодих людей дійсно вступала на факультет за захопленням, цікавились більше історією ніж кар’єрою.

- Виходить, що  Ви вступали до університету ще в Радянському Союзі, а закінчували його вже в Україні…

- Насправді, тоді це був педінститут, університетський статус йому повернули трохи пізніше. Мабуть, це найцікавіший період мого життя. Ми пережили буремні події кінця ХХ століття, спостерігали відновлення української державності. Серед чудового викладацького колективу ми мали справжніх Вчителів, чий приклад не раз допомагав у житті. Були й двоє викладачів, котрих ще навчали люди, які бачили життя на початку ХХ століття. І якусь частинку свого світогляду вони передавали й нам. Взагалі, в житті мені щастило на людей, вдалі збіги обставин.


Серед випускників істфаку

- Свого часу Ви працювали в історичному музеї-заповіднику…

- З 1993-го до кінця 1995 року на посаді наукового працівника у відділі історії фортеці. Працювали в непростий період середини кризових 90-х, намагалися передавати частину знань відвідувачам Старої фортеці, а пізніше – робота у державному історико-архітектурному заповіднику, який дуже швидко отримав статус національного. Щоправда, тогочасний заповідник відрізнявся від нинішнього.

- Чим?

- Тоді це виглядало епохою більших сподівань.  Здається, піком діяльності була підготовка документації для номінування в список світової культурної спадщини – те знамените ЮНЕСКО, якось уважніше ставились до чужого досвіду, до понять "автентичність”, "культурна спадщина” це не мало так вираженого комерційного забарвлення...

  Згодом з’явилася можливість попрацювати в міському державному архіві. Однак його трагічну долю ми пам’ятаємо, тож настали очевидні зміни і моя робота там не потривала й року...

- Що втратив Кам’янець, коли архів згорів?

- Насправді, згорів не архів, а частина документів, та це - також трагедія. Основна частина архіву була переміщена до обласного центру, оце і стало втратою для нашого історичного міста! Що втратила б родина, коли б раптом у членів сім’ї зникли важливі документи, фотоальбоми - тобто власна пам’ять? Ми позбулися якоїсь ниточки до минулого, до самоусвідомлення, та й дослідники тепер їдуть по ту інформацію не до Кам’янця.

- Як потрапили до туристичної галузі?

- Не можу сказати, що працюю у класичному туризмі, скоріше в одному з сегментів. Туризм — досить складна сукупність багатьох чинників, це значною мірою результат роботи інших галузей економіки держави, своєрідний індикатор. Якщо люди не можуть зручно доїхати з Києва (абсурдно звучить) – це проблема організаційно-технічного плану не місцевого рівня, та страждають наші туристи.  Ціни на житло, харчування, розваги, обслуговування додають роздумів про гаманець… Як на мене, в останні роки займатися туризмом ефективно складніше, особливо внутрішнім. Не вистачає й спадкоємності, традиційності, стабільності середовища.

- Що в такому разі треба змінити в нашому місті?

- Я, мабуть, поганий радник в цьому питанні. Якби знав, напевно, займався б іншими речами. Очевидно, не варто думати, що Кам’янець може розвиватись екстериторіально, ми в тих же умовах, що і вся країна. Але оскільки це - наше місто, то в Кам’янці-Подільському спочатку треба звернути увагу на самих себе. Люди їдуть туди, куди їх емоційно вабить. Не буду оригінальним: цікаво там, де комфортно живеться місцевому населенню.

Останніми роками ширилась мода їздити на відпочинок до Єгипту, Туреччини чи інших екзотичних країн. Там туристи часто потрапляють в своєрідні відпочинкові зони, де території під охороною, відвідують рекомендовані місця. Але набагато комфортніше наші мандрівники почуваються в Західній Європі. На жаль, ми іноді намагаємось лише зовнішній бік європейськості імітувати на своїх вулицях.

Колись один німець, почувши під час прогулянки вибачення за "не такий вигляд вулиці як у них” (це ще були кризові 90-ті), сказав: «Ви робите велику помилку, не помічаючи наскільки цікаві, коли самобутні. Не треба намагатися бути подібними на когось, поважайте себе, цінуйте те що вже маєте - це ваші скарби». 

- Як з’явилася Ліга екскурсоводів?

- Це логічне завершення визрівання ідей та думок упродовж багатьох років. Згадувалось Бюро подорожей - осередок цікавих щоденних подій, різноманітних зустрічей з колегами та клієнтами. Прикро було спостерігати, як інституція, де формувався  досить цікавий колектив, поступово зникала. Просто перестала приносити прибутки, адже належала вона тоді до системи радянського профспілкового руху.


З ветеранами ФК "Динамо-Київ"

Приблизно з середини 90-х р. працівники історичного музею та  архітектурного заповідника лишились єдиним  "резервом” людей, спроможних проводити екскурсії. Так, до речі, ці заклади культури   "збагатилися” ще й туристичною спеціалізацією. Та з часом життя починало налагоджуватися. Активно популяризувалась краєзнавча тематика, закладались підмурки розвитку туристичного бізнесу. З’являлася й мотивація в людей, котрі зрозуміли, що за свої знання можна отримувати гроші. Тому логічно постало питання спробувати створити щось на кшталт професійного клубу, такі вже були у Києві та Львові.

Так у складі трьох осіб-ініціаторів спільно зареєстрували некомерційну, неполітичну громадську організацію. Зазначу, що ми лише на початку шляху, хоч Лізі вже - три роки. Наша чисельність балансує на рівні 20-23 осіб. Думаю, що лише на грошах, без ідеї справу не зробиш, громадське об'єднання - це постійна практика колегіальності. 

- Всі вони – професійні екскурсоводи?

- На жаль, не зовсім так. Є і ті, хто лише починає, і ті, хто вже працює по 20-30 років. По-перше, ми - не секта і не обмежуємо доступ. Та й якось навколо склалось, що тепер професіоналізм "не в моді”, це ж помітно у різних галузях... Прикро, що  наразі екскурсоводом може називати себе будь-хто, незалежно від кваліфікації.

Жодним чином не йдеться про якусь дискримінацію! Також не натякаю на волонтерів – вони доброзичливі не за гроші. Але прошу зрозуміти правильно: коли людина має базову історичну (чи хоч вищу гуманітарну) освіту, то вона кількома способами зможе впорядковано і вмотивовано пояснити сутність розвитку міста й еволюції його спільноти, знайти зв’язок з важливими історичними процесами. 

Кажуть, зараз кожен може прочитати путівник та не кожен його грамотно перекаже. Але це майже те саме, що переказати сюжет якоїсь книги і назватися письменником. Не всі, хто розповідає, зможе поглиблено відповісти на додаткові питання, навіть екскурсоводу буває важко, бо ж він – не універсал, не всезнайка, в якого язик підвішений, як кажуть, у необхідному місці. 


З членами Ліги екскурсоводів

- Судячи з Інтернет-відгуків про наше місто, багато в кого язик дійсно без кісток.

- Інтернет ще й дозволяє людині висловлюватись, нічим не ризикуючи, часто не називаючи себе. Трапляються як щирі, так і замовні відгуки.

 Але потрібно пам’ятати про професійну відповідальність. Історія – це ж не просто наука, а ще й мистецтво порядного розгляду минулого. Та й факт завжди залишається фактом, навколо нього можуть бути лише тлумачення, а іноді й фантазії.

- Що екскурсанти повинні знати про Кам’янець?

- О, знаєте, можна й нічого, лише дорогу до нас. Хоча, з попередньо обізнаним екскурсантом набагато цікавіше.  Від відвідувача нашого міста, який часто стає туристом, достатньо зацікавленості й дуже бажано, вихованості.

- А як можна зацікавити туриста?

- Це все одно, що зацікавити людину піти в кіно чи на виставу, в будь-якому разі виникають суб’єктивні очікування. Як не заохочуй, але якщо ви не відчуваєте потреби, то зацікавлення може перетворитися в банальну рекламу і в підсумку завершитися розчаруванням. Тут багато важать ще й світоглядні позиції обох сторін.

- Які факти про наше місто ніколи не оминаєте, наприклад, Кармелюка згадуєте?

- Залежить від віку замовника, його попередніх побажань, та є ціла низка обов’язкових тем. Екскурсія має свої закономірності та триває певний час. Дуже часто люди із захопленням розглядають наш каньйон. Природа, еволюція, творення унікального рельєфу, формування та значення міста-фортеці... І Кармелюк до цього ніяк не причетний. Та й у деяких туристів не вистачає часу, аби дійти до нього, хоча більшість людей знають про подільського Робін Гуда.

- Курйозні випадки пригадуєте?

- Трапляється різне. Наприклад, така ситуація. 1994 рік (люди втомлені і роздратовані кризою після розпаду СРСР). На території Старого замку - група з шести чоловік. Відчувається, «гарного» виду. Їх зацікавив той самий Кармелюк. Тоді за технічним станом   фігуру необхідно було ремонтувати, Кармелюкову башту зачинили. А в нас колектив молодий, то ж інколи пробували жартувати: «Де Кармелюк? Втік», «На базарі ходить». Ця група зреагувала миттєво і парадоксально: «Ага, то це вас зараз навчили так відповідати? Влада боїться, таких як Кармелюк?». Довелося пояснити про ремонт.

- Яку відверту брехню Ви чули про Кам’янець?

- Очевидною помилкою є те, що 1672 року Кам’янець штурмувало майже трьохсоттисячне турецьке військо.

 Також не можу забути, як один чоловік також у пам’ятних 90-х намагався переконати іншого про наявність підземних ходів між різними середньовічними фортецями, навіть з Кам’янця до Львова! Оце-ж фантазія!

 Або ще: білі позначки фарбою на скелях біля Новопланівського мосту - то ніби рівень підйому води Смотрича, ну що тут казати...

- Не секрет, часто самі гіди вигадують такі історії, щоб бути оригінальними?

- Гід – ще не екскурсовод, але й він не повинен обманювати…Йдеться про тих, хто не має базової історичної освіти та бажання читати. Тоді підшукуються уявні ситуації, творяться сучасні легенди. А з іншого боку, надто сильно помилятися вони не можуть, просто працюють в іншому жанрі (сміється).


З послом Вірменії

- Екскурсоводи міста щотижня беруть участь у навчальних семінарах в міськвиконкомі.

- Така ідея в нас «гуляла» давно. Досягли взаємної згоди з департаментом гуманітарної політики і за його сприяння проводимо такі семінари. Заняття покликані поновити знання, які вже призабулися. А для тих, хто лише вливається до лав екскурсоводів, актуалізувати певні питання. Перший методичний етап семінарів ми провели перед Новим роком. Тепер розпочався цикл із загальних питань та інформаційного наповнення. Сподіваємося, що ці заняття допоможуть відійти від легендотворення.

- Як гіди повинні підвищувати свою кваліфікацію?

- Постійно. Клієнти також часто готуються, чимало є таких, що подорожують по різних країнах і порівнюють з побаченим у нас. За жодного політичного режиму в нашій країні не заборонялося читати, тепер є чимало нових корисних джерел, книги, Інтернет.

- Що Ви читаєте?

- Полюбляю наукову, науково-популярну, а також  філософську  літературу. То лише здається, що філософія – абстракція, насправді вона дуже добре розповідає про те, як ми живемо і що відбувається  з суспільством.

- Які сторінки історії Кам’янця для вас ще не відкриті?

- Як  багатьох, мене цікавить питання початку існування нашого міста (саме міста, а не поселення). Коли іноземці чують, що це - одне з небагатьох міст, яке досі шукає свої витоки, це пробуджує в них якісь асоціації, часом починається жваве обговорення можливих варіантів.

Також для мене особливою інтригою залишаються поки недоступні для нас із різних причин архіви Стамбулу. Відомо, що турки, яких ми часто звинувачуємо в пограбуваннях, у 17 ст. були найбільш забюрократизованою імперією. Завойовуючи територію, найперше вони звертали увагу на здобуту документацію.

Якось я розмовляв із одним дослідником, котрому вдалося потрапити в стамбульський архів. Той особисто бачив шкіряні мішки, спаковані ще в 18 ст., яких не торкалася рука сучасних  дослідників. Не виключено, що там є частина матеріалів і про Поділля, Кам’янець. І от спробуйте після таких слів бути байдужим до нашої історії.



Категорія: Туризм | Додав: hroniker (06.02.2013)
Переглядів: 888 | Теги: голова Ліги екскурсоводів, Олександр Карбовський



Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
За межами Кам’янця


Пошук
Статистика
каталог сайтів МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Rambler's Top100 c

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright Лілія Петрук © 2017 |
Використання будь-яких матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється
за умови активного гіперпосилання на hroniker.net