Четвер, 14.12.2017, 01:23

З об'єктивних причин сайт "Хронікер" (hroniker.net) не оновлюватиметься. Читачі порталу можуть ознайомлюватись із новинами нашого міста культурно-мистецького спрямування в групі "Вконтакті" -https://vk.com/kp_hroniker. Тому якщо ви є користувачем цієї соціальної мережі - долучайтесь)



Головна » Виставки

Олександр Дем’янів, 23 роки, фотограф

Не виставляє себе на показ, вважає, що добро завжди повертається добром, думає лише про позитивне і бере участь у виставках, сам про те не знаючи.

Народився у Хотині. 5 років провчився у Вінницькому національному технічному університеті. Здобував спеціальність інженера-будівельника. Нещодавно в кав’ярні на Соборній відбулася його перша персональна виставка. Одну з робіт, представлених на ній, придбав співвласник стейк-хаузу «Лондон» Георгій Телятицький. Запрошений офіційним фотографом на цьогорічний фестиваль «Весільна фортеця».

Коли приїхав до Кам’янця – хотів, щоб про мене дізналися через мої роботи. Щоб питалися, чиї вони.

Рішення зробити фото платними на першій виставці – умова кав’ярні. А для мене це піар-хід свого роду. Ціни на них я одразу підняв, щоб не купували. Бо якщо залишиться всього кілька робіт – буде не гарно. Хочу, щоб люди звертали увагу на мистецтво, цінували творчість і розуміли, що воно живе і хтось вкладає в це зусилля.

Цікавлюся фотографією шість років. Уперше взяв у руки фотоапарат для того, щоб не робити ксерокопії в університеті і… закохався в нього. Спочатку знімав макрозйомку: квіти, метелики. Потім полюбив пейзажі. В 2008 році мама подарувала мені непоганий апарат, який дав більше можливостей себе реалізувати.

Спочатку працював із програмами, бо не було нормальної апаратури, щоб все гарно передати. Зараз уже заробив на кращу. Можу дозволити собі знімати майже без обробки.

Вперше виставився в університеті. Тоді всі були здивовані, що я у творчість «вдарився». Потім мене замовили на весілля. Сфотографував одне, друге, третє і… «понеслося». Фотографія стала моїм основним джерелом доходу.

Без мистецтва не буде ремесла. Бо коли ти думаєш тільки про гроші - не розвиватимешся. А якщо твоя робота оцінена звичайними усмішками, людською радістю, словами подяками - ось заради чого хочеться знову взяти в руки апарат. Мене це надихає.

Коли початківці запитують мене, що за фотоапарат і скільки я заробляю на ньому, кажу: «Ви не з того починаєте».

Камера завжди при мені. Доводиться постійно носити з собою важкий апарат. Бо не дуже приємно, коли бачиш цікавий момент, а в голові думка - фотоапарат удома.

Великий плюс, коли ти чимось ділишся і коли діляться чимось із тобою. Живе спілкування найкраще в плані розвитку, попри наявність Інтернету і різних спеціалізованих сайтів.

У Кам’янці-Подільському фотоклубі немає митців, в яких я міг би навчатися. У Вінницькому - є чотири заслужених міжнародних фотохудожників, які виставляються у Франції, Німеччині. Хто хірург, хто стоматолог, але для них фотографія – захоплення, і вони ним живуть.


Ніколи не старався заявити про себе. Знімав те, що подобається, те, що для душі. Намагався показати те, що поєднує всіх.

Друзі звикли, що я можу не звертати на них увагу, не сміятися з їхніх жартів, не брати участі в розмові – слідкую за оточенням. Навіть з вами зараз сиджу і дивлюся, як світло відбивається і чи можна його використати гарно для фото. Наші очі - та сама камера.

Дідусь розповідав, що ще в дитинстві у селі, коли кожен займався своїми справами, я помічав гарні речі, деталі яких милували око. Сидіння в чотирьох стінах напружує, а виходиш на вулицю – і хочеш творити.

Люблю наш каньйон. Звідти відкривається такий вигляд на Старе місто… Море звуків, подій, все - як на долоні, життя міста - перед очима. Хочеться записати всі ці звуки на одну світлину. Намагаєшся відчути атмосферу міста, чим воно живе і як дихає. З цієї точки в мене вже є більше десяти кадрів і всі різні: в різну пору року, період дня і з іншим настроєм.

Наше місто зводили не просто будівельники, а архітектори-живописці. Якби останні не вписали архітектурні творіння в пейзажі – не мали б що нині передавати фотографи.

Кам’янецька фортеця приїлася нашим мешканцям. Це те саме, що жити на морі і ніколи не ходити до нього. З іншого боку, той самий замок можна фотографувати ще мільйон разів і по-іншому. В кожного своє бачення.

Наші люди настільки зайняті своїми справами, що не помічають краси навколо себе. Моє завдання – показати їм її.

Маю фотографію, на якій в калюжі відбивається повітряна куля і птахи, які якраз пролітають. У чому смисл? Люди дивляться собі під ноги, не помічаючи нічого навколо. А в мене для них послання: «Та ж підніміть голову догори!»

Одного разу в Вінниці зовсім випадково побував з камерою на одній події. Після того, як виставив фотографії з неї у соцмережі, мені подзвонили і запропонували бути фотографом на елітному балу. Доля віддячила таким чином. Теж саме сталося із фестивалем «Весільна фортеця». Минулого року просто знімав для себе. А цього – буду офіційним фотографом.

Маю дуже багато робіт, які ще ніде не виставляв. Можливо, я не готовий їх показати. А, може, люди ще не готові їх побачити.

Фото надані Олександром Дем’янівим. 



Категорія: Виставки | Додав: hroniker (22.02.2013)
Переглядів: 986 | Теги: фотограф, Олександр Дем'янів



Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
За межами Кам’янця


Пошук
Статистика
каталог сайтів МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Rambler's Top100 c

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright Лілія Петрук © 2017 |
Використання будь-яких матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється
за умови активного гіперпосилання на hroniker.net